Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 
Зміст Попередня Наступна

СЦЕНА 0

- Весілля відкладається, Любусику. Мене мати з хати виганяє. А брат Мар'ян допомагає. Що ж то тепер буде? Хату заповіла Мар'янові, бо він її буде на старість заходити...

- Мар'ян?

- А все від того, що я за тебе, Любусику, виходити зібралася... Вона й чути не хоче. Мама хотіла, признаюся, щоб я тільки за Павла Пішака... Бо в Павла бабла... в нього хороми, апартаменти, в нього авто, в нього бізнес.

- Який бізнес! Він на базарі мерзне, серветками та памперсами торгує, Ірусику.

- То колись. З того починав. А тепер у нього грошей, як сирокопчених мишей! "Хрести і труни" - фірма...

- Я ж тебе, Любусику, кохаю, якби ні, то вже би опавлушилась... Але від того не легше. Де жити будемо? Ти без роботи. Санітарка має 900 гривнів місячно. А ще на доїзд, то цілих сімсот лишиться. Як жити?

- Якось будемо. Головне - не загубити свідомість. Мозки включити... Може, на перших порах у брата...

- Четверо дітей і ще нас двоє на дві кімнатчини.. І на 900 гривень

- Хіба би вибиратись з села. Їхати десь на роботу. В Португалію, Іспанію, Італію. Як люди.

- Я би поїхав, та для хлопів там роботи обмаль. Там більше жінки промишляють.

- То шо мені?

- Давай так зробимо. Я поїду на сезон в Пітер. В Пітері непогано заробляють, доларами платить якийсь український волігарх. Я тут буду старати матеріали потрохи, а ти їдь в Італію. Підзаробимо, то хоч літню кухню стулимо, а тоді вже й весілля...під вінок, діточок настружимо.

- Я ж боюся, бо то світи, чужі люди, а я нічого робити не вмію, Любусику. Уколи хіба вмію...

- Уколи - не приколи. Навчишся. Та й в тебе до того підходяща професія. Там за стариками наші ходять. Не треба до тої роботи великої голови.

- Я ж, Любусику, тебе люблю! Але...

- Розпишемось тепер, а вже потім весілля справимо, до церкви підемо. Аби, як в людей.


Зміст Попередня Наступна

(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS