Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 
Зміст Попередня Наступна

ДЗВІНКИ З ТОГО СВІТУ

(репортаж з домовини)

Мене без мене живцем поховали. З тещею зрізалися. Після того, як я її в кукурудзу загнав. Я з горя пішов до генделя і нагенделився до забуття. Пам'ятаю, напідпитку ішов додому, вдарився головою об бетон, втратив свідомість і умер на дві доби. До себе не прийшов, аж у гробі.

Прокинувся - довкола темінь, а в руках свічка. Гадаю світло знов вимкнули, то я древнім способом освітлювався. Добре, що хата не згоріла. Я вставати - головою об стелю бах! Руками мац сюди, мац туди - не розмацаєшся, нема простору. Навіщо вони мене у ящик забили? Пручатися. Не пручається. Невже живцем поховали? Стукати у віко, репетувати... Допетрав нарешті, що наді мною два метри землі.

Аж правою рукою попри себе лап-лап Господи, слава тобі! - мобільний телефон зі мною.

Аби не перелякати дружину, вирішив повідомити про своє лихо товаришеві, аби він її підготував.

Телефоную до Теда. Ніхто слухавку не бере.

- Ти до мене дзвонив?

- Хто у телефона?

- Та я, Вітя.

- Котрий, що Андрійович, чи Фйодорович?

- Та ми разом рік тому лежали в обллікарні. Останніми клізмами ділилися. Я ж тебе розклізмачував.

- Так ти ж помер. То в чому ж справа? Що з тим світом вже є зв'язок, телефон? Шукай дурніщого!

- В тім то й річ, що я, друже, дзвоню з гробу.

- А може, з Раю? Я розумію, що нині день сміху, але всьому є міра. Ніколи, шановний, дурдомом займатися. - І вимкнувся.

- Ти що за друг. Що ти відключаєшся. Я ж хочу у тебе просити допомоги. Виручи!

Дарма. Знов відключився.

До дружини. Не відгукується.

Дзвоню до тещі. Звертаюся ласкаво:

- Мамо, що ж то ви мене живцем у могилу поклали... Чи то мені приснилося?

- Аби ти вже раз сконав! Маринка від твого дзвінка зомліла, напад серця... А ти й мене таж знайшов!

- Мамо, заряд сідає в мобілці. Якщо не додзвонюсь, то не поможе й святий Боже.

- Вже повірила. Ти з того світу мені не даєш спокою. Чорти би тебе на вилах носили і не переставали. Всіх на ноги підняв.

Чую говорить дружина до тещі: "То напевно, телефон, який я поклала Віті у домовину, гробарі вкрали, а тепер бавляться. День сміху нині. Треба у міліцію заявити".

І теща теж відімкнулася.

Зателефонував у міліцію на "102".

- Я вам дзвоню з гробу, товариші. Відкопайте мене, бо задихнусь. Мене...

- Ви бросьтє дурачиться, а то штрафаньом ілі в тюрягу посадім.

Чую, телефон сигналить, розряджується.

Телефоную братам по келішку - тим, з ким останній раз топив горе, а після того вдарився...

Микола, на прізвисько Панталоноанатом, як ні в чому не бувало, каже:

- Всьо понятно. А в нас похмелитись нема за що. На твоїх похоронах напилися, як вужі. Теща постаралася... За відкоп - п'ятдесят баксів. І накриєш опісля поляну на три пляшки, соотвественно і закуска м'ясна щоб.

- Гаразд, тільки хутко.

- А де тебе в чорта там шукати?

- А я звідки знаю. Я ж на похоронах, перепрошую, не був. Я тільки присуствував. Тобто був, але участі не брав, тьху... Може, на хресті фото є, і написано...

- Розберемся! До зустрічі!

Відкопали, витягли з великою бідою. Вітають з другим днем народження.

Я себе не впізнаю! Одягнутий з голочки: в новім блискучім сірім костюмі, при краватці, в нових дзюбатих мештах на білу шкарпетку. Востаннє моя Відьма Андріївна не поскупилася.

Повз нас проходять гробокопачі з старенькою жінкою.

- Продається яма і домовина, панове. Готовенькі. Вам часом не треба? - пропоную товар. - Даю скидку.

- А я бідна, в мене старий відійшов... Я би купила, якби дешево.

Я за півдарма труну, і яму, в якій лежав, сплавив. Труну за п'ятсот, бо лак збоку трохи здерли, коли витягали. Жінка з радістю погодилася...

Я тут же, не відходячи далеко від каси, на краєчку кладовища накрив моїм спасителям поляну. Микола приніс три пляшки і поліно ковбаси "Синюга".

Відзначаємо, так сказати, мій другий день народження. П'єм за моє друге пришестя.

Аж бачу, йдуть мої жінки. Головні. Дружина і теща.

Шукати тіло кинулися по цвинтарі і натрапили на нас.

Як увидів тещу, мало знов не вмер. Хе-хе-хе - тягне відьму на лихе!

Теща зара всилить нитку в голку.

- Дивися, ми за ним шукаєм, а він уже встиг... похмеляється. Може, він і смерть розіграв, щоб було за що випити!

Стільки задурно грошей викинули, один костюм тисячу двісті, одна труна тисячу гривень, ксьондзам чотириста, яма сімсот, псалтирщику сто п'ятдесят, хрест, поминки три тисячі, хор, свічки... Що за дурнуватий розіграш. А він воскрес! Де труна?

- Та я, мамо, продав.

- Я тобі не мама! - відворкує теща. - Що, і яму?

- І яму. Ви ж відмовилися мене рятувати. А ці відкопали. Не за карі очі звісно. А ви мені у труну й карбованця не поклали.

- Диви, що вчудив з нами. Не йди до нього, Маринко. Хватить з нас. Я цього пияцюги на очі не хочу бачити. Знов нап'ється, знов заб'ється. І що знов за похорони гроші? На хрінь тобі здався цей пиячисько. Власну труну загнав і яму, в яку його вклали. Мені тото сі в голові не укладає. А може, мені пригодилися б і яма, і... труна.

- Інакше, мамо, його би не відкопали. Він - бізнесмен. Ви би хіба такого встругали? Ви би хіба домовину, бувшу у використанню, продали, і яму? А він, бачите, як хутко сплавив. У Вітька жилка...

- Виджу тобі також би сі труна здала...Ви, бачу, обоє самашедші. Не хочу більше вас бачити. Тьху. Ньи, ви собі можете уявити? Вона йому ще й теліфон в труну. Ади, якби не теліфон, то би вже всі мали спокій. Навсігда!

І теща, шпортаючись, переплигуючи могили, подалася з порталу покійничків. Аж тепер, напевне, Відьма Андріївна залишить нас в спокої.

Попри все, має ця історія і позитив. Тепер ми з Маринкою, якби на світ народилися. Медовий місяць у нас... У місті утверджують нові традиції. По-перше, кожному небіжчику дають в домовину мобілку. По друге, не тримають покійника три ночі в хаті, а тільки одну, гора - дві. Кажуть: має телефон при собі, то якщо щось буде там не так, дасть ся чути, а як не дзенькне, то будем певні, що помер остаточно і безповоротно.


Зміст Попередня Наступна

(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS