Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 
Зміст Попередня Наступна

БОДЬОАРТ

(пародія на великих і на малих, і зовсім на міні)

Народився Богдан у селі Місто. У Місті мешкали образні люди! Майбутнього художника оточувала оригінальна довкілія, де протікала бурхливенька річка Ріка, омивав з півночі Місто потік, який кепкувальники називали Чорна Каналізація, і було в лісі озерце Брудне Озеро.

Батько хлопця досить рано покинув хирлячити горілку, а заодно й вар'ятську сім'ю, бо сім'я на тверезу голову не сприймалася.

Малого Богдана виховувала не так мати, як вулиця. Тоді ще інтернету не було. Що є дуже важливо для біографії митця. Вулиця рівнозначна тернету, має такий самий формотворчий вплив на характер будь-якого митця.

Тому він ріс замкнутим і агресивним тигреням. Його тричі виключали зі школи тільки за те, що забував до неї дорогу, хоча будинок школи стояв через п'ять хат від їхньої оселі.

Починав з асфальту. Разом з однолітками. А в селі Місто дуже були популярні малюнки на асфальті, для чого спеціально заасфальтували шматок землі у центрі, щоб поважні люди мали де себе уявляти асфальтовими людьми, їх включали у всілякі святкові заходи і тоді, коли треба було відмити певну суму грошей, витрачених на позапланову пиятику начальства. Бо цей вид мистецтва -асфальт-арт - і розвитку дітей і підлітків дуже простий і вигідний. Нині дивишся уся площа Майдан "спрещона" крейдою, а завтра, якщо й не було дощу, то автомашина затоптала чи змила шедеври і - кінці в канаву. Акція відбулася, гроші витрачено, списано і всім міцно спиться.

Богданчикові малюни на асфальті відзначалися строкатістю кольорів крейди і абстракціонізмом. Зобразив він довгі криві кольорові лінії, через увесь майдан, де зв'язав їх у вузол і вже одного "мотуза" протяг до калюжі. Назвав картину "Змій Багатоголович для сніданку ловить рибу, щоб не їсти людей". Він за це навіть ухопив місце серед асфальтхудожників і першу премію - п'ять гривень. Районна газета "А" сказала і про Бодика, а це було влітку і не було чим заповнювати шпальт, то відпанахала майже пів сторінки про свято, де 30 слів присвячено переможцю малюнка на асфальті.

Він спробував картину свою виставити у районному будинку "Просвіти", але асфальт виявився нікудишнім: кришився, розвалювався на шматочки. І в Заокеан була думка вислати, але там достатньо свого асфальту, якіснішого, естетичнішого, виконаного за новими технологіями і з нових артматеріалів.

Побачивши ті малюнки-шнурки на асфальтованій платформі учитель малярства Елізабет Офігілов, і сказав: "Во!", приклеївся до юнчика, тому що йому не було з ким клеїти дурня - перехилити келиха, покалякати про мистецтво. Своє на той час уже відпензлючив. Дизайнер і дезінфектор сучасності учив юне даруваннячко творити і жити за десятьма заповідями мистця, щоб стати художником геніаліссімо.

1. Слід не малювати, а шокувати, - вчив молоде покоління мистецький вовк, - замальовувати людям очі. Саме у цьому увесь-всенький смисл усенько-всього світового, принаймні, мистецтва.

2. Головне - не думати, коли малюєш і малювати, коли не думаєш. Якщо ти зумієш цього досягти, то ти й опинишся на мистецькому олімпі, з славою в обіймах.

3. Сповна використовувати праву півкулю мозку, котра відповідає за творчість, але простоює. Включай праву півкулю голови, коли обидві півкулі у відпустці і квацяй!

4. Хто квацяє, той до чогось доквацяється.

5. Без пташки в голові в мистецтвах нічого робити, нема чого у фарби лізти, бо до такого фарби не чіпаються!

6. Світлопис створювати з людської пітьми!!!

7. З кошмарних видінь, з великих галюцинацій народжується стиль, манера, художник.

8. Малюй і щось вийде. Не виходить нічого у тих, котрі не малюють. Головне, щоб назву підходящу підібрати до намазьганого!

9. Барак Обама, якби не боровся, то й зостався ббб Дураком Алабамою. Мистецтво - це боротьба до потєрі пульса!

10. Якщо Бог не дав, не допоже й тринадцята зарплата!

Коли пили, тоді працювали і коли працювали, тоді пили. Словом, працювали багато і вперто. Так само й пили. Не пили тільки тоді, коли спали. А спали тільки тоді, коли не пили. А між тим розфарбовували сучасність у могутні кольори!!!

Калюжний період, де у всіх роботах переважала калюжа, перетягнута правою півкулею з його асфальт-арту, тривав коротко. Як тільки старався убити в собі калюжу, калюжа переповзала з полотна на полотно. Фіру калюж намалювали, що й на фуру не вмістилися б.

"У його пейзажі хочеться увійти, як у березовий зас. ліс, витерши капці, і там зробити під кущем свою справу - до того вони живі і густі, що сонечка с з-за них не проглядається", - писав живий місцевий класик Джоні Брюхотабельний, вивчивши репродукції Бодюника.

Найбільше малювали носами по пленері дороги. А це далеко не новітній напрям у всесвітнім малярстві. Носовізм - це вже в минулому! Як і символізм, імпресіонізм, кубізм, імажинізм, дадаїзм, конструктивізм та інші ізми-ми-мизми мара з миз-ми, котрими напхані усілякі бздописання від мистецтва і філософії. Ці тільки й чекають, щоб десь вродився новий Ізм Модернісімович, щоб підхопити і зблиснути, засіяти в звихнутосферах-ах-ах-ах. Мародернізми, так сказати! Від мародерів! Мариністи - це ті, що маринад Марин малювали! Конструктивісти малювали конструкції жінок у зібраному і розібраному виді...

Тандемом пили і творили доти, доки були гроші. Доки були гроші, доти був учитель і друг, а коли не стало їх, він помер. Не встигши впантеонитись і впанталонитись у сфери мистецькі! Бодьо залишився сам з творчими муками, бо не було алкогольного підсосу, а з дзеркалом він не дружив! «Де ж ти мене поведеш, коли пляшки не маєш...»

Щодо пияцтва, брав приклад із таких геніалісимусів образотворчого мистецтва як: Кайф Кокаїнгер, Піко делла Янасороквісім, Васько дай Гама, Виноцо Гоццо, Ібінітто Галюцинаццо, Е. Мейл, Індекс 74089, Тел. Факс, Укр Нет, Моб Тел @, Ерве Дівіді, Тзов Лімітед, 6КвтГод, Файл Блогер Насайті.

До самотності в гості урешті прийшла Оковита. Із якої не вилазив місяцями. Шматував тоненькі хмари вітер, а в нього лиш тоненький світер і пляшка.

Почав зображать уже не на двох, а сам: смереки, берези і калюжі приладнав з боків або берези, або ялини, або смереки - пийзажні картини, словом, могутню природу матінку у всій своїй незграбній красі. "Березові" картини ті, хто хоч трохи петрає в живописі, не купує. Дров нині нікому не треба, країна перейшла на газове опалення. Хіба лише люди з міста, що називається Село без міськради, аби не забути дерев'яної історії людства навзагал. Казали, що це ботаніка, генна інженерія березового соку, не мистецтво, виконане старим квадратноклітинковим способом. Хіба ще синоптики вивчали по них напрям і силу вітрів, насиченість випарами атмосфери.

Похмільні і п'яні картини періоду "Х" верескотіли самі за себе. Та хіба ти зворушиш п'яними полотнами переважно п'яних людей? Одна з картин - "Дуся з бородою", де було зображено хлопа з стереофонічною бородою of art (оф арт) в три смуги-струї сорту Bernd Mai (Бернд Маі) започаткувала напрям в бородатому оф арті. Але короткий напрям у мистецтві десь так сто метрів, а тоді вперлося в одну з глухих світових мистецьких стін плачу? Як завжди!

Відтак Богдасик косить під Рафаеля і розмадоннює свою палітру, створюючи серію мадонн. Це "Мадонна з табуреткою", "Мадонна у тісті", "Мадонна під мухою", "Мадонна за заворотом кишок", "Мадонна під гамбургером", "Мадонна з качалкою", "Мадонна 90-62-90", "Мадонна воює з колорадськими жуками", "Мадонна на унітазі", Найвідоміша "Сексинська мадонна", намальована для підпільного борделю "Мона Ліза".

Після безпардонних пиятик і мадонн Бодьо оголощуе себе Левом Толстим. Пише картини "Анна Кареніна як гальма скорого поїзда", "Мир, а війна почекає". Л. Толстим зацікавились не тільки мистецвознавці, але й психіатри, професії яких в основному стикуються. Завдяки Л. Толстому Бодюся потрапляє у лікарню. Малює там на стінах картини довгими рукавами усмиренової сорочки і лікарі визнали його здоровим, оскільки ще ніхто з хворих такого профілю не додумався таким способом нищити стіни лікарні.

Провів там майже півроку. І багато дечого доп'яв, зрозумів для себе в ті миті, що нормальний художник - пропащий художник - капецздецький!

Вийшовши на волю, Бодик починає нове життя. Вивчає Фрейда і Ніцше, забризкану світочутливість, кольористику від Гогена, С. Далі - мистецтво шмурдякістів капельмайстрів.

Береться малювати віниками, зубами, п'ястуками, ногами, вухами, язиком, але, як казав великий: картину легше сотворити, ніж пропхати її між люди.

Тільки одна картина того часу "Місяць тхне перегаром" привернула увагу публіки. І то спорідненої, яка, як той місяць, дихала перегаром. У стані перегару мистецтво краще піддається споживанню і перетравлюванню. І справді, коли брали картину на нюх, від неї тхнуло милим народним запахом.

Вичитавши, що Пікассо мовив: "Живопис - заняття для сліпих", живописує, із зав'язаними очима та задницею в окулярах.

Зустрічає Марту Кварту із лемківської сім'ї емігрантів села Місто. Його приворожила Мартина фігура, з якої можна було писати старих грецьких богинь, терлиці, бурлачок на пляжі, грацій на поламаній невмиваній природі, голіафів-стриптизерів - універсум. Грудь надихала неофіта, мабуть, сильніше, ніж спиртне. Він, дивлячись на шпилі натурниниці, писав карпатські гори, стрімкі копиці якісного сіна, і навіть вершини Гімалаїв, і Пізанську вежу. А щоб краще бачити "гімалаї", свої очі самогоном промиваї.

Двадцятитрирічний мистець не відав, що Марта вже була фігу варта, адже їй відмахував хвостищем 60 рік. І більше робити бабі Марті пластичних операцій зась, шкіра не витримувала, тріскалась. Бабусенції хотілось хоч на старість прислужитись музам, тому почала просувати коханка. Не так його, як його картини, щоб за гроші від їх продажі допомагати старшим за Бодюсика внукам.

Невдоволений творчим доробком п'яний маляр ненароком з носа баби Марти зробив пензель типу помазок, і хотів ним зобразити в новій техніці абстрактну картину "Бабка при баблі". Як не прикро, та Бодик не викінчив роботу: плями своєрідно змішаних крові і шмарків натурниці бруднили загальне тло - бруднопис з ухилом шмаркопису.

Змішував фарби чеським блендером "Стінгер" і, зробивши у соковижималці з кухонного комбайна дірочки, випорскував суміш на поверхню полотна чи дошки, чи паперу. Рівень - Ель Греко, без різкості тільки!

До знемоги малював погляд з кущів («Мона Ліза лізе з корчів») на тих, кого корчі хапають, погляд на погляд, погляд без поглядів, погляд на світогляд, кактус в штанах і кактус без штанів, кактус на березі Мартусиного горя, рисував кашель Марти після свинного грипу, хмару в трусах -Тамару під гітару.

Мамусю Мартусю, як в останнє називав натхненницю Бодик, змінює якась Дуся. Це видко з циклу картин "Дуся з вусами" "Дуся і вуся", "Дуся й Бодюся", "Дуся з Бородою", "Дуся з кінцем" "Дуся без кінця" і "Дусь закінчений"...

Хто ця Дуся з бородою і без бороди - невідомо. Казали, що то гей Дусюкуцькін ( можливо, Трясогузкінд) - художник, що не відбувся.

- Марта дідька варта! Дуська - кузька! - сказав Бодьо і забув за своїх натхненниць.

Слава й далі барилась. Тоді він вдається до нових форм зображення сорокатого світу. Коли у буднях появляються тверезі вікна, вивчає історію світового мистецтва. Полишає в спокої пензлі, палітру, мольберт, пленер.

Оскільки уже на той час найзнаменитіші світові митці малювали свої шедеври, ногами, носами, бровами, нігтями, плювками, колінами, ліктями, цицьками, фалосами, язиками, вухами і т.д., запихає у задницю пензеля мало що меншого від пінзеля, бо називає цей пензель-мітлу саме іменем цього Великого майстра і дає навіть майстер-класи. Метод драматизованого дупарту зацікавив більше, ніж сотворене ним, тому на майстер-класи збирається сотні людей, щоб прилучитись до творення постгадкого мистецтва. Але це триває недовго: держаком пензля маляр пошкодив собі товсту кишку, набивши мозолі там і за вимаганням гастроентерологів геморойастрологів, проктологів змушений одмовитись од задничого футуртрагізму.

Хоч мистецтво вимагає жерти, а ще більше пити! - переконували художника спиртописці від мистецтва, але аж не на стільки, щоб з розбитої дупи-трембіти робити іще й живописця.

Проте пошкоджений Богдасик не падає духом - малює яйцями. Зацікавились цими аксесуарами політичні протестанти і купили кілька робіт, щоб підсилити свої атаки на вередливих політиків, котрих час від часу закидують яйцями зі зміщеним центром.

Натхнення валило валом. Вал валив хоралом.Бодьо сподівався, що урешті став зачинателем нової школи в мистецтві: так званого Яйцус спем сперо фаберже, увійшов у другий фазурус творчості. Картина "Фалоси відлітають у вирій" серед мистецьких жіночих кіл наробила переполоху.

Але переборщив у стараннях: зламав собі фаберже. Хірурги вбрали на півроку Бодюсикові яйця у гіпс, заборонивши займатись яйцописом.

Тим часом роботи цього періоду скуповують наче для постійно діючої виставки під Парижем французи. Хрін поймеш якого лувра, одначе їх звабило слово "фаберже" і картини зникають. Викинули їх у гавру, щоб не полошили шизофрендів.

Тоді він зажадав, щоб йому фаберже, як пройдений етап, відірвали і як знамениті засоби живопису законсервували для вічності. Виявилось, що ще ніхто у світі знаменитих яєць не консервував, то боялися братись за справу найвідчайдушні. Мистецтвознавці писали у своїх есеях, що в цьому нема жодних преференцій, оскільки один із західних художників Бодя випередив, кілька десятиріч тому законсервувавши для прихильників своїх творів і Вічності власне знамените лайно, яке пробували на смак і воно вирізнялося з-поміж усіх смакованих онлайнів (читай пресу).

Вийшовши з яєчної прострації, Бодьо вдався ще до одного жанру, щоб прислужитися мистецтву. Відірвав собі ліву ногу і взявся цією відірванкою зображувати миттєвості часу. На перших порах до такої незвичної техніки привернуло увагу мистецької (вважай постмодерної) громадськості, навколо імені Богдасика створилась аура несусвітня. Проте один злісний критик-хуліган написав: "Легше ж було відірвати холошу штанів, ніж ногу і нею би написав кращі полотна, а то кість гомілки запорює полотна. Даремно тільки ноги позбувся і замастив нижню білизну".

Бодик віднайшов в Інтернеті інформацію про те, що така мистецька вібріоніка зовсім пліснява. Повідомлялося, що цю техніку застосовували іще шумергутнери, недогризені тиграми римські гладіатори, середньовіччя інквізитори, наполеонівські піфпафники, гітлербомбери, сталінські відстрількаструлери і сучасні швайнівансудомбери.

Хіба не зап'єш!?

Твори (кінцівники), писані квачоподібним кінцем кінцівки довго не гутарилися. Мистети писали, що від них віддає потом з-поміж пальців. Такі біофони виділяються з ніг сторічної дамської лабищі. Врешті блиснули, мов рибка хвостиком і пішли в мистецькі загашники пил ковтать.

Оскільки відірвана нога стерлася і засмерділася, Бодюсь малює серію робіт протезом. Картини-протези поповнюють його колекцію І не більше!

Каліка-художник, якому співчуває громадськість, вкотре кинувся вживати алкогольний вир, незважаючи на ослабле серце, котре би мало ганяти кров впевненіше, адже тіла художника після того, як позбувся ноги, поменшало! Та ба!!!

Окремий прогін - картини з шпінатом, які впливають на ріст підростаючого покоління без м'яса, сметани і харчових добавок, тобто Е-кодів.

Прочитавши закон Тессена: "Великий художник - мертвий художник", Бодуня приміряє цю аксіому до себе, замовляє своє вбивство.

Винаймає за останні гроші кілера, консультує як, коли, і де себе прикнокати, щоб якнайбільше шумовиння, скандалу, критики органів міліції, влади. Дає записку про те, що він і є замовником вбивства, щоб кілер, коли його спіймають, мав алібі і не потрапив у тюрмушку -відбілушку.

На цей раз йому не пощастило. Кілер промахується. Номер не пройшов! Але Бодика як підозрюваного замовника вбивства на деякий час запроторюють за грати.

Невдовзі накурений художник, будучи за кермом авта, на великій швидкості врізався у дерево Дуб. Дерева завжди аварійні! Тим паче пришляхові. У кожному з них живе аварія.Вони тільки й чатують на роззяв. Автівкою дуба завинуло, як тісто вареника обіймає сир.

Бодьонок власною кров'ю розмалював рештки свого "мустанга", виваливши розквашене обличчя з дверцят. Це була неперевершена картина - геніальна, куди там Мунковому "Крику" чи "Ів. Грозний убиває сина", чи усім "Розп'яттям" разом узятим (особливо - розкрівавлена розтрощем голова), яку встигли зазнимкувати запопадливі на отакі шедеври папараці.

Саме копії світлини "Вилив особистості" обійшли кращі галереї світу. Бодя, завдячуючи тиражуванню цього останнього шедевра, зарахували в сонм незагниваючих Геніїв.

Він урешті став таки мистецьким подвигом.

Саме цього й прагнув увесь свій вік знаменитий маестро: виставитися! І таки мети досягнув!

Як співала Алла Пугачова: «Єслі долго мучітся, что-нібудь получітся».


Зміст Попередня Наступна

(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS