Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 
Зміст Попередня Наступна

ЦУКЕРОК НА ДВОХ

Мала чорнява кучерява Славця копійку у матері заробила. Хату підмітала. І що ж то за неї купити? - сушить дівчинка голову, йдучи до сільської крамнички. - Скільки за те буде солодощів?

Подружка Володимира якраз нагодилася.

- Я маю копійку. Заробила, - хвалиться Славця. - А ти не хоч заробити?

- Хочу.

- Я тобі даю копійку, ти йдеш до крамниці і купиш цукерків. Цукерки поділимо, аби нам було солодко обом, - пополам. Згода?

- Давай дєньгі, - по дорослому каже на рік молодша від шестирічної Славці Влодзя.

Заховалася Славця за одвірком сільської крамнички. Що ж то буде з того? То ж зовсім нічого не купиш за копійку. Копійка маленька та ще й жовта.

- Дайте мені сто грамів цукерків подушечок, - каже Влодзя, що не сягає вершком голівки прилавка, крамареві - дядькові що поклав живота на ляду.

- Гроші маєш?

- Маю. Жовті гроші, дєньгі називаються.

- Та ж за копійку нема цукерків, дитинко... й двадцять грам навіть...

- А Славця казала, що ми поділимося, - починає кривитися личко покупця.

- Гаразд! Буде за ці гроші оден цукерок. - І подає дитині крихітну брунату подушечку, начинену сливовим повидлом.

- Заробила, заробила, - вибігає мале з крамнички, затискає покупку в жмені і біжить до подруги.

Довго думали подружки, як бути з тим цукерком. Славця бере врешті цукерок на зуб. Розкушує рівно на два шматочки. Один собі на одну руку, другий на другу, зважує. Наче однакові. І віддає Володимирі половинку.

- То тобі зарплата. Смокчучи цукерка, радесенькі діти беруться за ручки і біжать додому.


Зміст Попередня Наступна

(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS