Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 
Зміст Попередня Наступна

ДОЖИВЕМ ДО ВЕСІЛЛЯ

Михайлина, як сонечко, лише молитись на неї та любити. Аж ні з того, ні з сього хвороба загадкова до неї причепилася. Худнула наче, а живіт ріс.

- Що з тобою дитинко? - переймаються батьки. - Що ж тебе болить чи бува не залетіла де?

- А нічого не болить і не залетіла я нікуди, але мені зле.

У поліклініці лікарі найперше направили Михайлину до гінеколога чи бува справді, але годі. Животик здуває не від того.

Яких тільки таблеток не приписували, аби Петрусі допомогти. Та дізнатись що робиться з юнкою, безпомічні. Припускали, що то пухлина в шлунку, що так її здуло і не попускає.

Мерщій на операцію готують Михайлину. Щоб встановити причини хвороби-загадки.

Розрізали. Дібралися. А там - повний шлунок глистів, котрі після того, як дали дівчині наркоз, гейби оп'яніли, придуріли, прив'яли - ледве рухаються. От де собака, вірніше, глисти зариті. От де біда скупкувалася! Хірург Микола Фарштейнів за роботу. Виловили тих хвостяків, накидали в мидницю. То їх там, як тюльки назбиралося.

Усі учасники операції дивувалися. Навіть санітарка, яка не розумілася на глистах. Але казала: "Як макаронів італійських, міг би собі неспіцаліст подумати, як би увидів. Вони, "макарони" гробані, хотіли дівчині життя вкоротити.

Всілякого повно не лише між людьми, але й в людях. Що не кажім, а тіло людське - прихисток усілякого шобла, що й не сподіваєшся звідки біди чекати.

Пішла після операції Михайлина відраз на поправку. Санітарка, яка дуже переймалася дівчинкою, щораз тільки жартома перепитувала: - Ну як почувається наша глистоноша? Будеш жити. На весілля мене запросиш? Червонієш, уже на Хрущова схожа. Доживем до весілля!

P. S. Слухав ці байки бувалої медички наш славний Філько і вельми дивувався та сахався. - Як то получає сі? - міркував він уголос. - Дивися, колись глисти, всілякі солістери з радістю виїдали людське здоров'я. Християнин їв тоді капусту, бульбу, квасолю - їжу від Бога. То всьо смакувало і людям, і хробакам, що мусіли з ними ділитися. Хто нині чув про отих людожерів внутрішніх? Ану, най чую. Ото то й воно. Нема. А чому? А тому, що їмо всіляку хімію з гимиом. Глисти здихають від ГМО, консервантів, руских красітєлів. То не люди, які пристосувалися хімікалії споживати. Ніде взяти чогось поживнішого. Нам ще й Європа спаковує увесь продуктовий отрутохімікат. То й глисти пішли собі з людей. Шукають здорову їду деінде! Хоч одно нині добре, не треба витрачатися на глисти. Доста з нас тих глистів, що в кріслах керівничих.

* * *


Зміст Попередня Наступна

(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS