ТВЕРЕЗІСТЬ ДОРОГУ ПЕРЕЙШЛА

(двоголосія)

Зустрічаю подругу колишнього свого друга.

- Де твій найдорожчий Миколка, Наталочко?

Бурчить тільки.

- А то чого? Що за кіт дорогу переступив?

- Поки пив, людиною був. Перестав, то й сказився.. Поки пив, мені з ним було добре - хоч до рани прикладай. Поки у загулі був. А коли кинув - свиня свинею. Вибагав забагато. Ти йому принеси та підсмаж, підсолоди, у квартирі прибери, ти йому труси випери, ти йому... а не хочеш продукта африканського з трьох інгредієнтів- фігу з машинним маслом! Я що тобі за наймичку буду? Ти мене брав пополам горе і радість ділити. А тепер і мені нема що на зуби кинути. Бо як пив, приносив яку 50-грамову котлету бодай. Зовсім звихнувся! Подумати тільки! Тричі на день їсти почав просить. Заставляв мене нігті лакувати. А нігті - не підлога, що їх лакувати. Волосся йти крутити у перукарню велів. А я ж натуральною хочу бути, такою, як мама народила. Та крути собі свою лисину без мене, обійдуся. Не я перша, не я остання! На все Божа воля!

Каже: пиши завещаніє, якщо не буде чого вечеряти.

Не буду ж писать собі вирока. Договір про ненапад, підписаний в загсі, розірвали ... Й пішла, вельми правильним став. Я правильності не терплю, з культурним кругозором - не для мене.

- І шо будеш тепер робити?

- Написала у газету об'яву. Шукаю чоловіка з поганими звичками, щоб пив, палив, їсти не просив... Якщо такий знайдеться, прошу ласкаво!

****

- Привіт, Миколко! Де твоя найдорожча - Наталочка?

- Господи твоя воля! Ти звідки знаєш?

- Як відки? Та я ж тобі дружбив. Хіба забув? Ти ще ногами упирався в поріг, як ми тебе заносили до загсу...

- Забув, забув... За випивкою забув, що й женився...

- То де Наталка?

- Нема! Тверезість все споганила. Розтулилися. Розійшлись.

- Якої такої мари? Як так!?

- Погиркалися. Поки пив, то все наче було толком. З роботи - круїз на ліжко і вся напасть, твоя воля. Гадав, далека родичка. Питаю хто така, що тут довго засиділася, а вона каже - дружина. Ти розумієш?! А я щось не пригадую, аби я коли женився. А вона показує документ. Ну, думаю, якщо дружина, то треба до неї по дружньому. І найперше - кинув пити, щоб не позорити. І очі відкрилися. Придивляюся до своєї половини і бачу, не половина, а випадковий шматочок...На п'яні очі не вгледиш.

Хотів, щоб як у людей. А воно ж, господи твоя воля! Нема з ким город городити. Ні зварити, ні спекти не уміє. Тільки й уміє носа дерти: ти мені котлету приніс? Та не можу я бути в неї носильщиком, твоя воля! Скільки того життя: шість років до школи та рік-два на пенсії! Не буду ж я мучиться до загибелі.

-І з ким ти тепер ліжко ділиш?

-... З котом. Так цей їсти не просить. Мишей гад ловить, що господи твоя воля! Наловить, принесе, а я тих мишей попродаю сусідці, у якої кішка не ловить, а їсти не хоче нічого окрім мишей, і вже є на харчі. У донори записався. Кров здаю, бо ж Вона задарма з мене її пила відрами, а в лікарні за кожних сто грамів платять. Отаке.

- Хай щастить.