Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 
Зміст Попередня Наступна

НОКІЙ. МОБІЛКА - І КРИЛА, І СИЛА!

Мобільників в країні уже більше, ніж квітів! Від беззубої на два мости баби, до зубатого на один зуб трирічного пуцьверінька, який на мобілці учиться говорити. Я довший час вагався купувати, не купувати того мобіла. Гадаю, на хрінь альокало мені здалося, жінка буде відстежувати кожен крок, що й не возопиш. Будеш у неї на телефоні, як собака на ретязі. Але я помилявся!

Якось ми з товаришем справляли день Шашлика. Заливали внутрішні органи, щоб мікроби поздихали... Ну й нагаврилились так, що Микола по п'яному азимуту пішов і пропав - амінь-вода!

Я на другий день похмелятися, нема з ким. Та, на щастя, Микола був на прив'язі сотового телефону. Дався чути сигналами СОС. Есемески засилав до рідних і близьких про те, що у криниці глибокій, але де саме, в якому квадраті, не відає!

Міліцію підняли на ноги і облавою рушили довколишні терени прочісувати.

За дві доби усі довколишні криниці переглянули. 10 котів і 15 псів здохлих підняли з дна, Николу аж на Лісничівці у 18 метровій знайшли. Нуркнула біда у стару кайзерівську студню, і як лише сі біда не вбила, не втопила! По шию у воді, то не скажеш, що біду спрага мучила.

Уже протверезілого, мокрезного, але ще живого витягли.

Я після цього трапунку задумався, що то значить технічний прогрес. Пропав би Микола ні за цапові ратички, а телефон з пащеги смерті його вирвав.

Або розказувала моїй Михайлина Красивезна. Чоловік у неї теж любить ту справу. А вона його щодень сповідала і сповідала. Раз довела до білого каління. То ненаглядний узявся її, як Отелло Дездемону, душити. І був би вляпався, був би став вдівцем... А мобільник не дозволив, заграв марша в ту мить. Поки "Отелло" добував з кишені телефон, Пані Красивезна драпонула. А якби не дзвінок?

Переконали, що телефон - велика вигода!!! Це ж і мені з того може бути приємність, бо мене також деколи дідьки носять чорт і куди!... Сів я на дієту тверезості, а на заощаджені гривні придбав "Нокія".

Відтоді можу собі дозволити, бо знаю що друг "Нокій" мене в біді не залишить, головне, аби я ще міг язиком обернути, координати повідомити.

Якось сильний вітер звалив мене з ніг уже коло самої хати, уже-м тримався за штахети рідного паркана, уже до ліжка було рукою подати. Ноги відмовили, то я й булькнув в болото. Що робити? Пхаю руку в кишеню, витягаю "Нокія":

- Альо, Сонечко, забери мене до хати... - набрав дружину.

- А де ти, Промінчику, є?

- Як вийдеш з хати, бери наліво, коло яблінки, у фосі.

- Коло котрої яблінки, сохрань тебе Боже!?

- Паперівки.

- Вже біжу!

Прибігла, на буксир - і додому. А якби не телефон, то Бог знає, що би з того вийшло? Самоліквідація. І жінка би цілу ніч не спала, і я би в ноги мерз, або й простудився, потрафив до шпиталю, а може, й гробокопам заробити дав би. А фігу не хочете?

Якщо до мобільної ери моє Сонечко бігало в пошуках свого Промінчика, то тепер така потреба відпала. Дзенькнула і вже даю координати, і вже мене трояндочка додомоньку забере...

Телефонізація, братове, телефонізація!

За совітів у нашому селі не було телефонів взагалі, лише була глибока фоса коло буфету, що не одного вхопила за ноги. Не один достроково пішов раки годувати, бо не міг сповістити громадськість про місце своєї дислокації. Тепер нам ніякі фоси не страшні!

Якщо ви ще не маєте мобілки, обов'язково омобільніться, купіть хоч яке задрипане бренькало. Бо нині хлоп без мобіла має вигляд, вибачте, дебіла.

P.S. Не відаю, правда, як то далі поверне, бо моє рідне село нібито від тої мобілізації несе збитки. Деякі жінки села збирають підписи, аби з горба над селом забрали змонтовану телефонну вежу-транслятор, бо через неї, мовляв, дітонародження впало, молоді сімї розпадаються, кури перестають нестися, бджоли не рояться, гроші кишень не тримаються, а ясен зуби.

Але й 150 років тому, коли починали будувати залізниці, люди не сприймали їх, на паровоза з сокирами кидалися. Казали, що там, де потяги їздять, не несуться кури, корови перестають доїтися, капуста гниє. Але ж ми нині знаємо, що це не так!


Зміст Попередня Наступна

(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS