Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 
Зміст Попередня Наступна

НЕДВИЖИМІСТЬ

(розповідь сусіда)

- Все було б нічого, так Ігоря чортяка спокусив. Захотілось йому випити, а грошей у кишенях, що дірки. Аура не дозволяє у баби Наташі попросити, соромно, що такий лобуряка і в баби, котра вже не пам'ятає коли й народилася і взагалі вважає себе сучасницею царя Олександра Другого. Колись бігала, а тепер уже вибігалось життя зовсім, що тільки й від ліжка до плити дотрюхикає. В галошах, а то й в шкарпетках тільки по хаті нипає.

- Ноги ростуть, квітунчику, усе-всеньке життя - довшають і ширшають, - виправдовується старенька перед онуком.

- Ото носила молодою 36, а потім 38 і аж на 41-ім спинилося. А тепер уже й в ці ночви не всуну ноги.

- А чому ж ви не взуваєте валянки свої, хочете, щоб миші їх та й оприходували?

- То вже мені хай буде на смерть. Взуєш мене, квітунчику, щоб тепленько на тому світі мені було. Не матимеш мороки, а тільки радість з того. То ж моя недвижимість.

- Недвижимість одне, нерухомість інше. У недвижимість нині люди гроші перетворюють.

- Та й і я про це ж!

Ото Ігор з бабою і антимонії розводив, гадав вимантить на пляшку. Та баба на контакт не йде.

Потягнув любитель того діла бабину недвижимість на торговицю, щоб обміняти на ту воду, що під нею пияки зі споду... Надворі морози грають, хтось купить. І він зігріється.

Коли повернувся онучок, баба запитала:

- Не бачив моїх валянок, Ігорчику? Мороз тисне, то й ноги не розширюються, звузилися, взула би, щоб тепло.

- Здалися мені ваші взуваки та й на хрінь печений.

- А де ж вони запотарайкалися? Це ж моя недвижимість.

- Оце ж не дали мені на сто грамів, то я вашу недвижимість подвигав на базар та й продав, та й купив шкалика, та й випив, та й мені тепер у ноги тепло, та й по всьому.

Вирячилась на побуряковілого онука баба Наташа.

- Як же ж ти смів? Там усі мої пенсійні капітали зберігались! Смертельні гроші!

- Га?

- Там в у правім чобітку було 15 тисяч гривень, а в лівому іще більше, я на ліве вухо недочуваю, то не могла дорахуватись. Ой, не поздоровиться тобі від тих смертельних грошей!

- Га? Та не може такого та й бути, та й решта, щоб я та й вашу нерухомість та й загнав. Та й валянки валялися вже котрий рік... А ви у них та й банк влаштували. Ні хріна собі!

- Собі, собі...Ой серце ловить! Ой, зараз відійду, то як же ж ти мене відправиш, у чім в останню мандрівку? Без валянок? Там же ж було і на домовину, і до домовини... і на останні мої іменини - на поминки.

- Бабо, не вмирайте! Та ще живіть, та ще наскладаєте, та ще другі валянки купите. Потойсвіти зачекають.

Та вона не послухалась і завдала клопоту онукові.

А та пані, що купила валянки в Ігоря, була дуже добра душа, таки віднайшла його, повернула валянки і гроші, але бабу уже закопали, а онук за ті гроші почав чорно журитися і допився до того, до чого й баба дожилася: перейшов у нерухомість.

24.03. 011.


Зміст Попередня Наступна

(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS