Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 
Зміст Попередня Наступна

ЯК Я СТАВ ЗНАМЕНИТИМ

Вже роки на плечі повилізали з своїми брудними ногами і повсідалися, що від їхнього тягару згорбився, але я не є видатним чоловіком. Що ж його би встругать, щоб увагу до себе привернути? Що ти можеш встругать, коли згорбулився, тре було стругатьтоді, коли стругалося... Але щоб стати "видатнягою", не треба багато трудів. Таке дондолить історія. Візьмімо того ж Діогена. Ану, хто з вас знає, що він доброго встругав для людства, його ж дотепер згадують. Хіба за те, що ходив удень з ліхтарем і шукав людину, чи за те, що жив у діжці. Але нині чимало бомжів мешкають у подібній тарі, про них не говорять, то нині є звична справа. Або інший чудак: Сізіф. Лише тим і славний для нас, що з своїм каменем на гору перся, а камінище скочувався. Чи той вар'ят, якому яблуко на голову упало і ушкодило, чи той, що воював з вітряками, чи той, котрий казав: дайте мені точку опори і переверну Землю...

Цих диваків у людській історії, хоч греблю гати. Нормальних в історію не приписують. Їх там - нуль по фазі!

Отаке роздумуючи, збирався на прогулянку. Перед дзеркалом побачив персональну, поорану зморшками, мармизу, на голові капузу - свою 40-літню смушкову шапищу 63-го розміру, але накинуту дашком назад, то спереду я виглядав на якогось мусульманського падишаха. А що коли отак поперти у місто і стати сучасним Діогеном? Може, на "пашу" звернуть хоча б увагу. І оскільки мені втрачать нічого, гримнув дверми - і почовгав.

Надворі якраз ангели вибивали мокрі памперси небес - моросило. Щойно висунув з підворітні носа - сусід. Оглядає, як гуманітарну безкоштовну допомогу.

- Ви неправильно шапку начепили.

- Як так неправильно?

- Та задом наперед.

То так має бути, то шапка норвезька, щоб за шию вода не капала. У мене шия простуджена і скрипить, як немащений віз, коли її дощ намочить.

Та й почвалав собі ...

На проспекті гуляю. Соромно, бо кожен лупить на мене баньки, але витримую ті погляди.

- Шо, поїхав дашок?

- Бачиш сам, та яке тобі до того діло єсть? Поїхав, на шию, шия стріляє.

- Ну та й що, коли ти шапку будеш носити задом наперед, перестане?

- Мені так сказав носити Кашпіровський, будьмо, гей!

- Дядя, у вас шапка поїхаля, - робить якийсь дітваще зауваження.

- Не шапка - дах! - відповідаю. І пішов.

- Ади, таки дибільнутий, - каже його мати.

Нахапав я тоді повну торбу усіляких оцінок, що гей! Яке вам діло до моєї фізії?

Зробив собі ще бороду чорно-білою. Одну щоку підголив, іншу залишив, хай обростає. Й так у мене нема грошей на леза. Відчуваю, стаю відомою "лічностю". Стилісти цікавляться. Ще трохи - вже видатний, а там і знаменитим зроблюся.

Як то виходить? Я написав 14 книжчин, вони мов таргани порозлізалися поміж людьми і ніхто ніде й словом не обмовився про мої спромоги, таланти. А тут достатньо було шапку задом наперед натягти на голову і не доголити бороду, бо жилєтко не брало, а на нове не мав грошей, відразу примітили, загомоніли, автографи уже просять.

- То котрий чокнувся?

- А той Декурчамаць, що сміхаєшки пише. Хіба не читали? Бебі бельбас з плюсом!

- Не читав. Я й без того знаю, що ті пісятелі всі до лаби бомбануті. І переконаєтесь, що він той во... ча-ча-ча чунга-чунга. Бо хіба мудрий буде писати усіляку чуш?

- Та він модерніст. По бороді видко.

- А-а-а..

Незабаром телефонує мені з книгарні Анничка.

- Пане добродію, ваші обі книжки, що два роки припадали пилом, розкупилися за 15 хвилин. Ви здорові? То бігом приносьте книжки! Попри вас і я щось зароблю. Пишіть!

І пішло, і поїхало. Кожного цікавить чи той напівпідголений варіят справді пише гумор.

Ось так я став знаменитим. Справа закрутилася. Книжки мої пішли в люди, отже, можу уже і шапку носити нормально і бороду зголити, заробив на норкову шапку і на леза "Спутник".

Отож, шановні, хочете стати помітними особистостями, ліпіть з себе децибілів, ну, оригіналів, обов'язково клюне!


Зміст Попередня Наступна

(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS