Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 
Зміст Попередня Наступна

ЯПОНСЬКИЙ ГОРОДОК. ТЕОДОРА ДРАЙЗЕР І ТОРЕАДОРА МОЦАРТ-ШНЕЛЬ

Багатоквартирна оселя у правому сонячному кутку перед вікнами розвела крихітний "Японський город", що мав вигляд міні-кладовища: грядочки-могилки, де росли всілякі кулінарні приправи, допоміжні продукти - зміцнювачі сімейних бюджетів у вигляді картоплі, петрушки, моркви, кропу, часнику, цибульки, топінамбуру і три головки наркосировини - маку, що навесні красно розцвітав, і цікавив тандем: поетесу Теодору Драйзер та композиторшу Тореадору Моцарт-Шнель, а влітку - і працівників з відділу боротьби з наркотиками РВ МВС.

На "могилках" жінки порпалися з ранньої весни до сірої осені, наставляючи небесам і тим, хто не мав грядок, позіхав на балконах вітамінізовані, підгодовані з власної грядки підспинки.

- Скільки мона отак стояти рака, кров голову залляє! - обурювався чоловік з родини пернатих, заздрячи.

- А люди в селах ціле життя рака стоять! То таке: в кожного своя стойка, скала і свій камінь на шиї!

Містечко-могильничок розбурхував почуття у романтичної поетеси Теодори Драйзер, яку сусід Смирнов обзивав "Ето поето". Пані Драйзер жила романтично - при свічках, бо за несплату за світло електродроти до її квартири обрізали. Вважала найкращим освітленням помешкання - місяць та звізди. Була не тільки романтичною, але й оригінальною: меблі під книги підбирала, а не як люди: книги під меблі. Під них підбирала собі довший час і мужчину, щоб з синіми очима. Сидячи цілими днями у вікні, виробляла позу для портрета до майбутньої збірки поезій "Херасіма з Нагосrакі. Допінг".

Під час тополино-березової війни написала віршуль "Росте тополя у мами на городі". "Японський городок" спричинився і до написання слів для переробленої пісні "Росте закуска в мами на городі", яку поклала на ноти сусідка композиторша Тореадора Моцарт-Шнель, що мешкала за тонкою стіною, котра дозволяла мисткиням лаятися, не те що не виходячи з квартир, не встаючи з ліжка - і чути одна одну. Шнель писала оперу "Кохання" уже п'ять років, бо ніяк не давалася їй арія Циці у третьому акті.

Деякі жильці, мудріші, як ми уже згадували, вирощували тільки вуса, бороди, підборіддя, черевази, бідніші жінки волосся на продаж, бо для цього не треба було копати землю, купувати гній, котрий щороку дорожчав - словом, стояти рака, від якого можна заслабнути на однойменну хворобу. Та й, зрештою, якщо віз гною коштує двісті гривень, то шампунь лише 25! Без гною морква під вікном, наприклад, родила, як сірникові патички, а бурячки - завбільшки флешки.

Добре родило хіба що на "могилці" художника Степана Гранатовича Фандери. Цьому було легше. Він, на заздрість інших місцевих малярів, продав одну картину аж за три тачки гною! Тоді як сюрреалісту Геврасію Тюнавас за картину (1м. на 2м.) й сто грамів гною ніхто в селах не хотів дати.


Зміст Попередня Наступна

(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS