Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 
Зміст Попередня Наступна

ТОПОЛИНО-БЕРЕЗОВА ВІЙНА

Мав дім свого часу і персональний прибудинковий ліс. Та закінчився ліс! Казали сусіди з інших будинків, що разом з мозками жильців, перепрошую! Не беремося судити чи це так, чи ні, але китайський мудрець сказав: достойний муж знаходить радість життя у подоланні труднощів.

Перед будинком ще в часи Горбачовської перестройки трепетали три тополі-недолі, чотири гінкі білич-берези і щойно посаджений учителем трудового навчання І. Лебедем кущ калини. До речі, Лебідь після цього патріотичного вчинку високо злетів: з учителя трудового навчання на крісло директора школи № 4.

Проте один жилець - представник братів зі Сходу - К. Шпіц, - дужий любитель всього інтернаціонального, не міг собі дозволити, щоб перед вікнами "дома моєво" хиталися націоналістичні дерева. То, йдучи назустріч трудящим, за вказівкою влади, спиляли "три тополі при дорозі", щоб ні пуху, ні духу, прикриваючись тим, що ті роблять життя "пушистим", а половина жильців, мовляв, від того тополиного пуху має алергію, в тому числі і - до нового українського духу.

Калину невдовзі згубив сам калиновий директор І. Лебідь, щоб не злетіти з посади керівника, продемонструвати свою відданість новій провладній коаліції. Натомість посадив кущ шипшини, щоб до дружини через вікно не проникали небажані піжони.

"Донєцкіє", як і совєтскіє не поважали калини червоної, ці поважали все червоне окрім калини. Увесь Донбас "красніє" назвами: Краснодон, Красноармійськ, Красний Луч, Червонопартизанськ, Красний Лиман, Кумачове, Первомайськ, Краснорєченське тощо. Там у моді червона ікра, червоні ковбаси, червоні прапори, червоні пики, кров врагов...

Відразу після проголошення вільної держави Україна рафіновані українці взялися за білябудинкову "русскую берьозовую рощу", що об'єднувала чотири берези перед вікнами хохлокацапєра Шпіца. Це той, що доносив у "ту хату" про те, що на святі "чіталі тольки Шевченко, но с какім акцентом!".

Здавалося, нарешті і березісти і тополісти заживуть, як то в казках буває "і тоді жили вони собі жили, поки не порвалися тамка жили". Тим паче, що посвітлішало перед вікнами їхньої міні-батьківщини. Просвітління спричинилося до того, що мешканці завзятіше воювали з ЖЕК, міською радою, щоб перекрила "плоскостопий" дах будинку, зробила шатровий, бо дощі допікали. Тільки затоплене у квартирі композиторки Тореадори Моцарт-Шнель піаніно нікому не було шкода, бо тиша запанувала у лівім крилі житлового вулія.

Заким мешканці вели на північному фронті розово-берьозову війну, на південному боці будинку почав розмахувати зеленими руками волоський горіх. Він нахабно пнувся вгору і вшир, закучерявившись, мов вибух малої бомби.

Виростав горіх під кількома балконами і лоджіями. Сягнув своєю смарагдовою чуприною горішніх поверхів, заслонював вікна, кульові телеантени, балкони, лоджії, білизну, що завжди метлялася і лопотіла на тих сонячних конструкціях.

І все би гаразд, якби щедрого на врожаї дві тисячі затертого року горіх не вродив суперкльово. Обсипало його горішками, як простудженого чирячками. Зелені шроти бамбулькалися по всьому кучерявому тілі.

Що більшими ставали горішки, тим меншало в декого спокою. Особливо у командіра "генерал-майора" Шпіца, як він себе відрекомендовував непрасованим громадянам, і "обер-єфрейтора", як його обзивали співжильці. Шпіц вважав себе батьком грецького горіха, хоча в батьківство напиралися й інші мешканці. Зокрема Льодзо Мічурін. Навіть одна з п'ятьох пань Х., котра кілька років тому дерево, щоб не вимахувалося, обливала окропом, а вночі застосовувала "січотерапію" - підливала сечею.


Зміст Попередня Наступна

(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS