Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 
Зміст Попередня Наступна

ЛОДЗЬО МІЧУРІН

Житель п'ятого поверху б. №13 Лодзьо - прозиваний Мічурін, якому, здавалось, на спині почали відростати крила, щоб міг злітати з поверху, очевидно, від того, що працював в минулому будівельником широкого профілю "куди пошлють", а найчастіше його посилали туди, куди всіх посилали в Союзі - НА.

- Що ти мене туди посилаєш? - відповідав. - Я там був іще тоді, коли тебе на світі не було!

Маючи прірву вільного часу, Лодзьо читав старі газети і йому мозки заслали хмари цікавих ідей. Мріяв про виведення винограду, щоб він ферментував під час достигання, і з якого можна було витискати не сік, а відразу вино. Чи, скажімо, пшеницю, яка колосилася б не зерном, а булочками. Чи моркву, щоб довжиною сім метрів і росла навпаки: гичкою-корінням в землю, а смерекоподібним стовбурцем вгору..

Лодзьо спорудив поблизу горіха дивну зрізану піраміду Джосера, вбрану з усих боків в дерев'яну опалубку, де на двох грядках за єгипетською технологією вирощував нові сорти бараболі, а побіля кущик агрусу. Експеримент полягав у тому, що Лодзьо хотів довести, що і в гірському краї можна збирати за літо два врожаї картоплі, а відтак загатити «мандибуркою» писки об'єднаної Європи. Що стосується агрусу, то Мічурін збирався виростити такі агрусинки, щоб "забодали" кавуни, якщо не рябі, хоча б зелені. Удобрював грунт м'ясними помиями, поливав курячим бульйоном, щоб бульби більше мали білків, щоб з м'ясною ізюминкою, а не крохмалем. Також підгодовував кущики гнилими апельсинами, бананами, яблуками, щоб навітамінити, і на закуску поливав власною сечею!

Мічурін того ранку, не чекаючи коли сонце залоскоче його чутливі п'яти (спав іноді на балконі - сторожував картоплю від новітніх диких кабанів - бомжів), спустився на ділянку, де побачив два зчорнілі, котрі ще не скинули вбрання, волоські горіхи, що ненароком упали в колиску експериментаторства.

Командір запримітив, хоч Інкогніто мав вигляд освенцімського в'язня, як він своїми трьома зубами і одним кованим, з нержавійки, з страшною ненавистю розкушував горіх. Наче Сатурн поїдав своїх дітей з відомої картини Франциско Гойї. Шпіц вирішив довести горіховий урожай до кондиції, не дати зелепушню зривати, бо горіхи іще не всі дійшли до кондиції, ще гірким молочком порскали, ще вітамінна ерозія не суспензилась, а на них уже зазіхала зграя "стервотипів" - так обзивав командір простолюд.

- Што ти Бронхіт остаточно ит кардай ілі как? Не зазівай на чужой ит кардай коровай! Ти ж не ето, нє москаль!

- Я на свої території горіхи збираю, то приватна власність! Ти, курва мама, ровер польський русска рама, як ступиш в моє корито, я ті заб'ю, як тильи, баране, ти. Приватна власність - святая святих, свиньо мексиканська? Горіх нічийний, як на то пішло, - взлостило зауваження Лодзя. Правду кажучи, він мріяв про те, щоб плантацію свою картопляну розширити, а горіх кидав на неї тінь, котра шкодила експерименту - заслоняла вкрай потрібне рослинам сонце. Хоча свого часу, коли було заклав шкілку горіхових деревець, агітував містян вирощувати горіхи, бо вони формою плодів і конфігурацією співставні з людським мозком. Звивини зернина горіхова має, а в людей не в кожного, то щоб їх компенсувати, слід їсти волоські горіхи - зеренця Адама. Очевидно, горіх, про який йдеться, і був останнім з могікан тої шкілки.

Командір плював з балкона, намагаючись змочити полянку лисини Лодзя, однак не досягав цілі: кулі слини не долітали до суб'єкта, йому з цього виду спорту було далеко до сина Патичка. Траєкторія нікудишня!

Тим часом Лодзьо, якому посмакувало соковите зеренце, заклавши руки в глибоченні кишені, уже робив кола під деревом. Коли йому під гумаком рипів горішок, швиденько пригинався і черпаком довгої руки, що видовжилася від тягання тачок з бетоном, хапав плід, як з жару, і знов...

- Угробуй, Мічурнішка, пока я ит кардай а то но ит...

- Ти що маєш на горіх вавчерр? - огризався сухоребрий Лодзьо. - Я не маю права тут прогулюватися, фіззарядкою заниматися? Та я цей дім будував, як на то пішло, я в нім поселився ще тоді, коли ще й даху не було, не було й перестінків, лишень генеральні стіни. А ти будував лише комунізм.

В той час командір уже грав жовнами, збігаючи з поверху.

- Тваю Міччура! зарядку оррехі збиррайш. Витряссу і душу.

І виштовхував напасника за межі піраміди. Будівельник, заслинившись, накивав п'ятами, але не надовго. Побіг переозброюватись.

Натягнув панамку, куфайку, узяв лопату, як збройний казус, що мала двометровий держак і подався до своєї експериментальної бази - грядки, на якій проводив вільний час. Втягував носом.... яким носом! - «проізівєдєнієм алкогольного іскуства» вранішнє вологе повітря, якби винюхуював у траві горіхи.

- Я горєх посадиф, то ще зельонка гріх такі горіх їсть ит кардай пойняф? - і робив кола навколо горіха, як колись кінь, що крутив керат, вишукуючи в траві плоди.

- Так само садив, як кулі садив у серця афганів. Знайшовся мені генерал-ефрейтор... Тьфу! Макаронник нещасний, - шпетив Шпіца Лодзьо-Мічурін. - То я висадив горіх! Я ту маю цілу шківку, - і цілився лопатою в голову супротивника. - Манджай у свій заштопаний Фганістан, баркалай!

Дійшло до штовханини, до прийомів дзю-до, але обійшлося без ран, бо майор хутко обеззброїв противника: відібрав лопату, переломив держак і закинув якнайдалі від горіха.

- Давай, давай, - заохочував до бійки Лодзя ще одне чудаковисько в бігудях на голові, здається, - Ярема Патичок. Або хтось інших, з тих, що вирощували рослинність тільки на ділянках власного тіла. - Покажи цему есесу, де риба клює... Вали, аби ще дали! Морда фінгалами красна! За бульбу, за Сталіна!

- Ти, французька каструльо "Бергоф"! - чорт і шо на прощання сказав сусідові Мічурін. - Качка би тебе вгріла каструлею бергофі!

І відступив, щоби не накликати зайвих кпинів сусідів, які спостерігали за поєдинком діжковатого і дрючковатого..


Зміст Попередня Наступна

(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS