Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 
Зміст Попередня Наступна

ПОЄДИНОК З УПА

Жив у сусідньому домі колишній оунівець, член УПА Михайло Шевчик. Це і його скарги спричинилися до зрізу беріз перед домом. Йому теж забаглося поласувати нічийними горіхами, то коли йшов їх збирати, брав приклад з командіра: натягав форму, на голову - петлюрівку, на ремінь - кобуру, неабищо!

- Що захотіф кулю ф лоб но старий пердобол!? - зустрів в штики чергового загарбника горіхової території командір. - Счас получиш тьфі. Я тобі счас згадаю Горехово-Зуєво ит кордай. Я знаю який ти упа. - Майже по-афганськи в припадку люті шваркотів самозванець генерал. - Ти сидіф у стайни під коровоф тоді, тогда ти только гусі пас. Ти в срацє буф не в партизанці. Я знаю, я не с гори слетіф. Ти самосфанєц з Магдадана, ит кардай. Чауф Бамбіно!

Настанов цих Шевчик не чув, бо недочував. І продовжував пошук плодів патиком, як міношукачем.

На всяк випадок, аби не дістати по шапці, зняв кашкета засовганого руками, бо був поважним чоловіком - усі з ним віталися, а він, вітаючись по-старосвітському, завше знімав з голови убір, тому він запуцувався. Витяг з вух вату. А тоді запитав:

- Га, якої тобі такої, пайдьошник, матері треба: лихої, чи якої в бога? Ти знаєш, що в криївках мене вуши їли, в бунькри їли і на Колимі, москалі їли, і видиш - не з'їли, я ще цілий. І ти мене, куфайнику, не з'їж. То я нині не маю права на рідній землі підняти горіх?

- Йді, пердоголік, на родную землю: під сфою смерєку, а не сдесь, - смикалась на "генеральськім" самозванім обличчі афганська бородавка, що свідчило про психічну піднесеність її власника. - Я горех посадиф...Ти не міг собі під фікном посадити оріха, то биф маф, твої парашути ит кардай!.. - "Генерал-майор" плутав всі можливі українсько-росьойські слова - відлуння довгострокової служби на всіх просторах СРСР: Від Сахаліна до м. Виноградове, хоч родився під кущем калини у нашій місцевості і приїхав з армійських гастролей в рідний край прикінчить свою жизнь природною смертю.

- Про що ти, пайдьошнику, гелгочеш? Я горіхи збираю, аби ворони не з'їли, - нагинав стару скрипучу спину упівець, щоб підняти горіха, тремтячою рукою шарив у траві.

- Я тобі заразф пайтьошну! Ти сам УПАднік Село бес міліцінера ит кордай?

- Га!? Смикограй? А то що? Може - самограй? Водка - шпиталь! Я недочуваю.

...Пайдьошники, пайдьошники!

Голота, дрантя, шміраки...

Мандьошники, дайошники, -

згадався Шевчикові приспів з старої повстанської маршової пісні. - Шо з вами говорити. - І знову втуляв очі в траву, мацав ногами горіхи, взутими в капчики на тоненькій підошві, підтанцьовував наче. Вишукавши горіха, кричав: "Є-є!", нагинався, підбирав.

Розлючений командір, накинувши на голі плечі френч, на голову кашкет з великим рожевим околишем і пятикутною зіркою: такі русскіє генерали тільки тепер носять, лякають ними чеченців, грузинів і українців, аж до поляків, - вилетів кулею з квартири, брав "упа" за залишки недостріляних грудей, відтягав від горіха вбік.

- Як ти ще раз сюда ступіш я з тєбе фарш зроблю... с трупом в серьодке, а с яйоць горіхи поняф дє дуля" - підсував погони і звізду упівцю під очі... Поки упівець роздивляв ненависні атрибути, той доправляв: - Йди під яліцю що с посадіф любімую під своїм вікном там твої огргріхи. Шиш! І повєшайся як їс ит вєшал москаліф у 48-мім. Він думає що його яліца спасе... Горіха посадиф я ит кардай отсюдазвітси но!

- Я тебе повішу, сатано! - сатанів упівець. - Москалі!!! Люди! Краяни!!! Треті москалі прийшли, я казав, що прийдуть, ади... - І переляканий серпасто -молоткастою звіздою ще з дитячих літ, яка йому в усіляких ракурсах усеньке життя снилася: то його на гаку серпа повісили, то заставляють звізду ковтнути, потюпав до свого під'їзду.

У підворітні витягнув з кобури заспокійливе - чвертку горілки "графська особлива". Перехрестився, проголосив тост: «Най вони виздихають!», маючи на увазі москалів, потягнув з шийки. Тоді пооглядав свою кошлату смереку, що росла під вікном його квартири: чи можна би допасувати на ній шнурок і зашморг на сало-шию "мандьошника-прийдьошника".

Пішов в станицю братства УПА скаржитися на достроковий прихід третіх совітів. В станиці нікого не застав, бо вояки подалися в музей-бункер, не ховатися від третіх совітів, а забарикадувалися там, щоб можна було без пригод змочити вустонька, згадати роки бункерські.Поніс ветеран свою "чисту біду" до райради.


Зміст Попередня Наступна

(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS