Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 
Зміст Попередня Наступна

ДЕСАНТ

Наступного ранку жильці теж прокинулися дочасно і не від півнячого співу, а від несамовитого крику з четвертої лоджії.

- Що сі стало, Анно, хто то так у тебе на лоджії кричав? - питалася сусідка в сусідки Акімовіч, що вовтузилася в лоджії.

- Хлопа сохнути повісила, бо вже тиждень у горівці мокне.

- О Господи! Офігіла! А чого він так харчав? - перехрестилась перелякана жінка.

- А я його викручувала, особенно мозги.

- О Господоньку! Амінь! З мізками щось не гальо!?

- Качалкою у пральній машині.

- О Господи! Хоч сама у пралку лізь! - ще раз перехрестилася по-православному, без "амінь", сусідка, закутана у велику сорочку-нічнушку. А може, й не по-православному, може, тому, що сорочка не дозволяла інакше. - О господи! Може, підем на горіхи?

- На які оріхи? Я вже нині заробила на горіхи.

- А ононечки, під вікнами, - показала дзюбками пальців Акімовіч, на яких нігті було замальовано на зелено, аби похвалитися. - Візьмемо мого, хоть він і глухман, але горіхи збирати буде, ти - своїх. Ади, люди вже користають, а ми що свині? Нам сі ніц не полагає? Ми що хеком плекані?

Десь через годинку п'ятеро людей в штанях, озброєних відрами, сапою, граблями, мотузками, вже гикали біля горіха. Головний з них - колишній байкер Акімич - мав на голові мотоциклетний шолом. Він, мабуть, очікував каверзи з боку Шпіца, з котрим не раз мав сутички і під час березово-тополевої війни.

Сусіди готувалися атакувати здобич.

Одна з молодих жінок полізла з шнурком прив'язаним до руки на вершечок горіха, і прив'язувала гілляку, щоб прихилити ближче до себе, а відтак звільнити її від плодів. Ваговитий глухий Акімовіч брався пригортати гілля сапкою, вилізши мало що не до середини дерева, жінки май ваговитіші з землі граблями примірялись до рясної гілляки з південного боку, де плоди аж надто спухлими були.

І все би нічого, якби в ту мить не проснувся "Иткардай"!

Розбуджений Шпіц було взявся за кавулю, що вже нею обзавівся на всяк випадок, але коли побачив на горісі "звіринець", озвірів. Вхопив рушницю, крикнув: "Не шевелісь, стрелллять буду!" І вистрілив. В мирне небо, сполошивши не тільки зграйку голубів, що чистили дзьобки на карнизах дірявого даху будинку.

Що тут учинилося! З переляку з горіха посипалися збирачі. Найвища падала стрімголов, але шнур, прив'язаний до руки, зупинив падіж за метри два від землі. Акімовіч, полетів униз головою і гепнув шоломом об землю, аж у карку щось стрілило, а не тільки шолом. Якби не шолом, хтозна чи голова байкера не залізла б на шию... Анніца, як стояла, то й зі страху змокріли в неї джинові штанці. Акімиха впала на граблі і вевкотіла: "Йой! Убили! Йой, капут".

Шпіц тим часом збіг з балкону і вже під горіхом командував:

- Вонь от ит кардай, перестреляю! - спрямував цівку рушниці на злодіїв. - Марш отзвідси строєвим. Разговорчікі!

Запанувала тиша. Десант неохоче виконував команду, але, бачачи, що Шпіц не жартує, рухався.

- Орудія труда забрать! Рукі вверх!

І ту команду виконали десантники, і, оглядаючись, віддалились від об'єкта нападу. Трясли штанами, хоча і не натрясли горіхів. Плоди ще цупко трималися тата-горіха і не падали, то улов був мінімальний.

- Только через собраніє общественності ит кардай, - волав Шпіц. - Збори врішать як нам с орехом поступать. Єщо оріх не дозрел, а народєц оборзєл! ит кардай Так не будє! Перестреляю. Мне нечево тірять!

- А пенсію!

- Молчать!

- КОпай, кОпай, я й так не чую, маю грубі ноги, - белькотала товстуха Даруха, що відставала від вигнаних з горіхового раю, яку підганяв копняками Шпіц. - Чекай прийдуть німці, вони тобі, москалю, дробу всиплют.

З нефарбованого балкона бадьоро линула пісня:

... ой чого ж ти не прийдеш, мене заміж не візьмеш,

мене заміж не візьмеш, я була б щаслива...

Опісля цього інциденту Акімиха зі скаргою на Шпіца звернулася до прокурора, де зокрема повідомляла: "...Потім схватив рушницю і наставив на мене. При тому мене обзивав: "Чи ти молилась наніч письдимонна чи щось в такому дусі... Биздимонна. Яка я йому Биздимонна... Яке йому діло чи я молюся. Я прийшла горіхів собі наскубати..."

****

Ще місяць тому зразкові співжильці і греко-католики і всіх трьох патріархатів православні, навіть ті, що на УПЦ Київського патріархату, казали "Упеце Комуністичної партії", ходили на самогонні проби один до одного, знімали пінку з соків, вітали з святами, гордилися, що в їхньому домі є велика тріщина в фундаменті, жиє купа "хам'яків", "пернатих", майстер спорту, чемпіони по вусах, плювках, яйцеметанню, перегонах на четвереньках, генерал-майор хоча й фальшивий, але один на цілий квартал; славна поетка Теодора Драйзер, композиторша Тореадора Моцарт-Шнель, баба Куріца, що пасе курку на шнурку, Швейк, колишній байкер Акімовіч, початкуючий Мічурін, Чінга Чінга, куми, свати, сумували, що дахівка протікає і маєш: через якесь грецьке дерево ці сердечні молекулярні стосунки рвалися, як затісні гуманітарні штани.

Хвилювалася неймовірно й баба Куріца з першого поверху, бо загроза створювалася для її єдиної курки, яку вона водила з балкона на пашу: на свою грядочку-гробівець, де її припинала до кілочка на цілий день. Бачачи оті гедзюваті сварки-аморалки, бійки-лупійки, тимчасово курку тримала в неволі - на балконі під кошиком. І молила Бога:

- Господи, сотвори Апокаліпсис в четвертій степені.

У декотрих жильців кров'яний тиск розгубився і плигав, мов зайчик. "Невідкладна допомога" мала можливість робити приписки виїздів на виклики з вул. Братської, №13 і красти державну бензину.

Нарешті Шпіцу вдалося досягти з сусідами хиткого консенсусу: домовилися разом, по одному від квартири, вийти на збір винограду, чи то пак горіхів, але трохи згодом.

...Допитливі жителі крайніх підворітень, будинків спостерігали звабливу картину. Мешканці під'їзду після короткого віче під горіхом, виконували танець не то аркан, не то той, який відобразив у своїй картині "Танець" французький художник А. Матісс, обертаючись колом навкруг стовбурища дерева. На дереві три козаки: чемпіон по вусах Адам Патичок, Акімовіч у шлемі, і С. Хімічин у майці "спасіба жителям Донбасса за президента підараса" трясли конарі, щоб якомога більше відчепилося од гілок плодів для електорату.

Вирішили було через три дні знову зробити під горіх гуртову вилазку.

Як тільки під горіхом зчинялася веремія, що цікаво, півень Будимир починав кукурікати.

- Я заріжу того курячого сина, - лаявся Швейк, - бо він обнаглів.

- Ти ще не спився? - угледівши Швейка, запитував сусід. - То нічо, не довго чекати. До Великого посту. Усі ремонтники спиваються, зіп'єшся й ти.

- Йди, бо як ті врву, то тебі у небі труби архангельські заграють. Не переживай, не зіп'юся. В мене алергія на горівку.

- Перший раз такево дурне чую, аби на горівку алергія... - усміхався Когут, якому після цих слів відлягло від серця.

Умерлої армії командір - оплот справедливості - на лиці аж запух від того, що майже не спав, не вступався з вартівні-балкону, обладнаного під польовий командний пункт, і продовжував боронити горіхові рубежі. Аби справити враження на замахівців, замість зірки на кашкет причепив піратський череп. Прив'язав на деякий час до горіха голодного бездомного собаку, аби не допускав на його терени нікого, але глухий пес тільки обсикав дерево і горіхи, на нікого й не гавкнув. Його навіть не боялися коти з перебитими лапками.


Зміст Попередня Наступна

(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS