Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 
Зміст Попередня Наступна

ВОЛАННЯ НАРОДНОГО НАЙМАНЦЯ

Уже на 10 годину наступного дня, як зафіксувала стежа - спостерігаючий Лодзьо - знов горіхоборці повиповзали на балкони. Голови, в тім числі поранені в лайкопластових хрестиках, наставлялися крізь шпари між простирадлами, рушниками, майками, трусами, що сушилися, побачили нарешті коло горіха свого депутата восьмизубого Михайла Минковського.

- Шановні виборці, чим ми займаємося? - запитав рдеп, звертаючись до балконників і чхнув, з балконів, лоджій кватирок тягнуло якимось невловимо смердючим запахом-алергеном, чи не смаленим кучерявим волоссям. - За якийсь драний горіх... Мені соромно за вас. За нашу Україну, шановні виборці. І як вам не встидно! Україна бореться за те, щоб вступити в Європейський Союз, а ви... Ех ви - ОБееСьЄ. Я маю телєгу на вас... І від участкового Бронека...

- Не компасіруй мозків, Минковський. Вали напряму, - напевно, це сказав В. Хамишин, що з зачаділої і заляпаної каструльки черпав ложкою якогось смаколика з японським натяком ( чи не рис з водоростями мішковини) - старався їсти з модою в ногу.

- Ми займаємось чим треба! Садись на свою телєгу і уматуй, ніякого неподобства. Всьо у нас ит кардай, - проголосив командір з відзнакою під оком, стоячи на лоджії, як Кутузов. - Ухабуй! Глобалізатор дьорганий!

- Ну-ну! Скарга на пана Шпіца, шановні, який хоче собі присвоїти у вигляді горіха громадське майно нечесним способом і замахується на життя громадян, - читав з аркуша паперу рдеп, якого поклав собі на живіт, - посредством іменного пістолєта, цілячись в кожного, хто насмілиться підійти в горіхову зону, мав убити останнього у нашому кварталі члена УПА. Ги. Кравчика, а також байкера Акімовіча, поетесу Теодору Крайзер, але промахнувся ... Ну, як? - усміхався аж чотирма зубами до балкончиків.

- Те-те-те! Ми без вас собі самі дамо ради з горіхом! - повідомляв главар сім'ї з кв. № 21 Хемій - мудра голова з жовтим пластирем на забитій волосистій частині. - І з членом УПА, і Тореадором Драйзером... (очевидно, мав на увазі ето поето - Теодору Драйзер - авт.)

- Де обіцяний дах? На наших головах скоро будуть рости підпеньки. Ти обіцяв... - всмикнулася в діалог з квартири № 20 у голубій туніці М. І. Хомишин.

- Правильно! Дах китайський - цюнь цюнь, а вам дурне в голові, - встромилася, як п'яний у тарілку, квартира №17. - З днем дурнів, вас! Трубадура уже симфонію настрочила. Будете мати!

- Цюні, цюні, розцюцюні, - все ще усміхався депутат Минковський. - То є політичний цирк! Ви скажіть ліпше, як ви "Кодекс Ніца" виконуєте. Га? А ним, між іншим, заборонено громадянам підливати алкогольними відстіками стіни, плювати в громадських місцях, гасити бички об стіни, загоряти на балконах, в скверах, громадських місцях, говорити русским матом, вивішувати майталеси, списувати стіни хрендюками тощо. А ви подивіться на стіни свого будинку, на свої балкони. Вам на все наплювати! То є цурис!

- Ви нам мізки не заплішуй кодексом! Коли буде дах? Ви нам не влаштовуй другий Дахау!

- Нема пиломатеріалу... От зріжемо вашого горіха... то буде на крокви... - провідував думки електорату Минковський.

- Йди, бо як ті пальну, то будеш прислухатися до запитів виборці! - вигукнув хтось з лисуватих з-за смугастого коца в американський прапор.

- То ти нас так підтримуєш?

- Підтримує, як повішеного мотузок!

- Ганьба! Геть! - загукали з балконів Хемишин, Хімічин і решта не тільки на Х... на П., на М. і т.д. і т. п.

- За що? Я вам дитячу площадку, я вам пісочку привіз, бетоном зацементував доріжку... Я би був вам і лавочки поставив, так Хамишин заборонила. Каже: будуть пияки мати де гніздитися, і п'яні каркатимуть цілі ночі, не даватимуть спати. То як?

- А що касаєся асфальту, то хлопи мають об що носи розбивати. Особенно, коли випимші. Еге ж! Мумуй відца!

- На площадку злітаються тепер діти з цілого міста бавитися... Не дають спокою. Особенно дразнять молоді мами, що посідають і колінами, як прожекторами засліплюють мужиків. Забирайте к чортовій матері дитячий майданчик разом з мамами...

- Ми ж хотіли, щоб магазин-ночнушку закрили, щоб п'яндиги не мали де купувати бухло!

- Ага, закриють магазин прокурорихи. Закриють хіба тоді, коли прокурор усю міську раду закриє за гратки...

- Ото й дякуйте, що не поставив вам лавки під під'їздами. П'янички би мали де розблядовутися, пили би і "розпрягали коней" цілі ночі, посадку "одної калини під вікном" робили... Вам чорт не вгодить, де баба ногу зламала.

- Ви ж депутат. Ми для того й обирали депутата, аби баби ноги не ламали.

- Які баби? Ви шо!?. - наставив балконам вісім і пів нечищеного зуба. Минковський.

- Сам же ж казав, що баба ж ногу зламала ж, - жикав котрийсь з тих, що з захіміченими прізвищами.

- То ж поговірка: де баба не ступить, там чорт ногу зламає, - поправився Минковський і засунув шухляду рота.

- Не ображайте наше славне жіноцтво! - вигукнув калиноненависний директор школи Іван Лебідь. - Скоро знов вибори. Я буду себе висувати ся. Хватить вам, Минковський, недосконалі зуби наставляти лекторату і дурня ламати! Забирайте в каталашку того, за ким прийшли... Фельдфебеля Шпіцрутена! То вам якраз до пари. Два личаки - ідеологія!

- Ти українофоб, гоп... гидке каченя, не Лебідь, - тут же переключився сусід, що жив через балкон, з Минковського на педагога і бував у Африці у загоні українських оонівських сил. - Ти ж - Донбасюкович, Азарович, Підрахуйович - разом узяті, ідрона паличка, - в одній особі. Він у депутати зібрався! Тобі пора у тюрму збиратися: береш в учителів і в батьків хабарі, шкільний стадіон віддав під гаражі, з столової зробив бальний зал, підробляєш медалістів, псуєш медалісток... І він, громадяники, у депутати зібрався.

- Ит кардай! Ит кардай! Ит кардай! - намагався щось вставити ображений "фельдфебель Шпіцрутен", але злість клинила горлянку.

Щоб не чути цих яскраво виражених слів на свою адресу, директор Лебідь перестав гелготати і спурхнув на гніздо, сховався за прапорами мусульманської білизни.

- А хтось з вас вивчив гімн міста, як на те пішло? - продовжував меланхолійно Минковський. - Скоро свято буде - День міста. Ви всі маєте вишивані сорочки? Знаєте наізусть "Кодекс ніцика"? От вивчите Кодекс і славень міста, гімн юки ви такі, то будем говорити про дах і так далі. Ви, ой-ой, без війни і караокого під балконами не можете.

- Ти не обзивайся, а то налапаєш повний кошик! - сказало котресь з "химородних", гучно висякалося, так що носові інгредієнти мало що бракувало, аби не впали на мудру голову представника міського уряду.

- Гань-ба! Гань-ба! - кричали роззявлені голови не тільки з родини пернатих: Лебедя, Сича, Горобця, що повистромлювали носи-клюви з білизни, але всі ті Хамишино-Хомишини розхамлювалися, Теодора Драйзер і Тореадора Моцарт-Шнель, Патички...

- Дах давай! Ти нам кодексом мізки не заболочуй! Він підглядає звідки ноги у бабів ростуть. Ганьба!

- Ганьба, то й ганьба! - сказав рдеп, махнувши рукою, боячись, що зараз його зітруть в порох своїми безкінечними запитами і скаргами розворушені черговим спектаклем виборці, і знову йому від стресу здує не тільки слабовитий шлунок, як минулого разу, коли тиждень після скарг не мав стосунків з туалетом, але й голову.

- З таким електоратом можна собі голову скрутити, не те що карк, - бубонів розлючений Минковський під акомпанемент воркуючих жильців, чухаючи носа, що розсвербівся. Чи не почув запах кулака якого несамовитого виборця? Ці уміють! Ці дають дрозда, відколи тут поселилися, відколи Минковський депутатом. Один раз під час березово-тополиної війни йому й пику добряче підправили.

- Ні хріна собі! Усе їм, бач!

****

Пошкандибав Минковський у міську раду доповідати про те, що глобалізація створила ще одну неординарну ситуацію в окремо взятому будинку. І про те, щоб лавок навіть у скверах не встановлювала, щоб пияки не мали де розпивати спиртні напої, п'яні вилежуватись-сохнути. А будуть якщо менше пити, то будуть довше жити. А будуть довше жити, будуть довше державну пенсію одержувати і менше треба буде дерева на труни, менше дорогоцінної землі під цвинтарі. Гомонів сам до себе: "Скільки електорату не роби добра, все одно ти будеш вбіsrаний. Глобалізація і на мізки дуже нагативно вплива. Мені того треба? З мене доста!"


Зміст Попередня Наступна

(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS