Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 
Зміст Попередня Наступна

СЦЕНА 8

- Що доктор каже, Ірусику? Не сідай на диван, то ж... шкіра... Ну, сідай, сідай. Пробач селові!

- Ой, золотце, таке каже, що волів би не говорити.

- Кажи! Я ж тобі, Ірусику, чоловік чи хто? Як говорила досі, то вже тепер... Назад вороття немає.

- А ти не будеш гніватися, Любусику?

- Говори!

- Каже, що я не можу вже родити, що матку зачепили, коли кесарів розтин робили при третій дитині. Плід не чіпається. Якісь там труби порвалися. Але ти не журися. Ми якось собі дитинку злагодимо. Може, сестра Марійка виносить.

- Чи ти здуріла? Ти хочеш, аби я тебе вдарив?

- А як мені було лягати під тих чужих хлопів, Любусику? Я тобі писала. А ти що казав? За такі гроші не годиться відмовлятись. То маєтки! От і маєш маєтки! Маєш англійську "білу спальню"... Отой "зашкірений" диван. І що тепер з тої спальні? І що тепер з того білого "форда"? Для кого? Маєш!

- Маєш.. маєш.. маєш... Ти ж сама казала...

- Казала... Ми пропащі, Любусику...

- Ти комусь говорила про нашу біду? Звідки люди знають? Усьо село теревенить.

- Та бігме, нікому! Лишень на сповіді священику сказала. Аби від гріхів відкараскатись.

- То ти говорила Йосафату? Лише від нього міг піти поголос

- Але я йому також після сповіді, аби нікому не пискнув, залишила сто єврів.

- Вже, йошканий блін, доробилися. Ото мільйони маю. Зганьбила і себе, і мене, і нашу родину, все село. Мені нащо того чворака, коли порожнісінький? Для мишей і щурів? На кого лишу? Не хочу так далі, доста. Я не смію людям в очі дивитися. Я здурію. Я так не вмію, я так не хочу, так не можу, Ірусику.

- Любусику мій, кицуню, рибонько, золотце! Та викинь собі з голови. Якось то буде. Світ не без добрих людей. Нині діти з пробірки - буденна справа. Виїдемо до міста і почнемо все спочатку...

- Замовкни! Як то так. Для чужих народила троє, а для себе нема ні одного. Нащо мені та вілла ті джакузи, той "форд"?, Щоб то всьо... запалося! Щоб то всьо грім спалив!

- Ти куди, Любусику?

- Не називай мене більше так! Хочу сам побути, усе по поличках розсортувати. Включити запасні мізки!

- Я ж невинна. Почекай, Любусю!


Зміст Попередня Наступна

(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS