Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 
Зміст Попередня Наступна

ЯК НАШІ ПРАПРАДІДИ В ФУТБОЛ ГРАЛИ

Під час ремонту спортзалу Долинської середньої школи № 1, що розташувався в колишньому костьолі, робітники знайшли папери, писані років двісті тому. Була там і тодішня газета, в якій привернув увагу репортаж під назвою "Гиля-гиля". Виявляється, що так тоді називався футбол. Отже...

У Долині, на зарінку, коло потічка стиналися у гранні "гиля-гиля" долинські моцарі з болехівськими. Грання було дуже інтересне, бо довкола вигона зібралися купи людей, які дивилися за тим, хто кому більше накопає бальонів. Тота ватага, що загилить більше пузирів, у падолисті буде здибатися у Станіславові з ріпниками Калуша на ліпший копняк року і на наймоцнішу ватагу "гиля-гиля" з-попід гір.

Гилянка розпочалася в підполуденок. Наші моцарі віхопилися на обліг у вишитих сорочках, пущених поверха такого ж відтінку гачей, а болехівські хлопаки були в збірних підсинених сорочках, опущених у фіялкові гачі.

Долинською ватагою заправляв капітан Міхась Калічка, він же і брамкар. Загилювальники: Іван Варгатий, Василь Суковатий, Кирило Дзьобатий, відбирачі - Стах Кадило, Юзьо Мастило, Данило Напханий, підтиначі - Яким з-під Запуста, Гаврило Лінивий та Максим з Новички.

Болехівські грачі малися в такім коші: брамку сторожував Левко Перевертайло, загилювальники - Вінтін Борзий, Василь Ксьондзів, Михайло Друнцьо, відбирачі - Геньо Пелехатий, Орко Витвицький, Казьо Опришків, підтиначі - Йосафат Паранин, Іван Ваків і Гриць Пляцок.

Гилянку розкопали гості. Вінтін Борзий ухопив бальона і відразу погнавсі з ним до наших воріт. Здалеку як вгамселив на правець, то Калічка ледве вхопив пузир обіруч, що відбився від лівої футрини.

Наші хлопаки настрашили сі того і пігнали бальона попри ліву фосу в гальопи. Співчувальники долинської ватаги додавали їм духу, репетуючи: "Гиля! Гиля!". Тогди Яким з-під Запуста вірвавсі з-під ніг болехівців і головов зафайдулив бальона у браму, аж сі шнурки порвали. Долинські співчувальники з усього горла вівівкували: "Гил-гил"!, присвистуючи в пальці, а болехівські гендлярі, що приїхали хто волами, хто кіньми, а хто пішодрала, гет сі затьмили і затіяли між собов гутірку: чому сі так стало?

Розборонник запищав у вербове свистало, грання знов сі почьило з середини облогу.

Але тіко Гаврило Лінивий хотів відобрати у Василя Ксьондзового бальон, останній, холєра, зашпортався в свої широкі гачі й пішов по траві карбулясом. Розборонник дмухнув у піщьивку, що так не мож, збештав Гаврила.

У бальон приціливсі Орко Витвицький і відгилив-го Йосафатові Параниному, а той дав шпруньга до долинських ворітців. У нашого брамкара заделькотіли ноги і тим часом Йосафат, як вгилить з усьої сили, аж верхня лата брамки трісла. Бальон спинивсі там, де треба. Тепер сі утішили співчувальники з Болехова. Вони підскакували і підкидали вгору капелюші, ходаки і били паліччьом у цебрики.

Наш капітан почавсі вісварувати з розборонником, що болехівський моцар бив з непозволеного пляцу, бо був на 20 цалів напереді. Але розборонник розгорівся, що йому перечать, подув у свистало і грізно показав на нього пальцем.

Потому грання пішло не в лад. Усі сі роззлостили, деякі батяри більше копали в гачі, ніж бальон.

На полуденок братчики пішли ні з чим. Підопхавши під ремінь трохи логази з кисилицев і віпивши по келішку сивухи, моцарі знов повібігали на зарінок.

Долинські парубки (видно, під час полуденка дав їм доброго прочухана І. Гольдкремер, що помало сі кивали), рвалисі усією гурбою до брамки болехівців.

В другий захід облоги брамки гостей фраєривсі Стах Кадило. Він бігом подріботів лівим боком. Навскоси до нього гальопом зближувавсі Гринь Пляцок. Коли учув, що не може утримуватися з нашим загилювальником, ухопив го ззаду за очкур, гудз розв'язавсі, шнурок лишивсі в руках Пляцка. Кадило, великий патрійота своєї ватаги, незважаючи на сміх співчувальників, з спущеними гачима таки добіг близько до ворітців і загилив бальон.

Така утіха укрила облогу довкола, що не мож було ніц почути. Онисько Маруні Онуфренкової з Підлівча, що сидів з іншими бахурами на трепеті, упав долів з радості, а в церквах ударили в дзвони. О!

Болехівські моцарі не хотіли здаватись, вони сі роз'ятрили, як дідько в пеклі. Геньо Пелехатий смальнув по писку Данила Напханого, аж той заївсі юшков. Сюди нагодивсі розборонник і назначив кару за таку капость. Потерпілий повтирав від болота ноги, перехрестився і так цільно вдарив бальона, що брамкар лиш сі за голову вхопив, - 3:1.

Грання уже було вігране, хоча кінчилосі аж тогди, коли сонце було на дві жердки від землі...

Усі разом скажемо: аби їм панбіг поміг пересилити калуських моцарів у падолисті.

* * * * * *

Першоквітневий жарт "Як наші прапрадіди у футбол грали", розміщений на кількох сайтах в Інтернеті, оприлюднюється під грифом "автор невідомий". Отож "долинські моцарі" гуляють у віртуальних світах і в газетах безбатченками. Але чому?

198 якогось року на квітневого першобреха газета "Ч.Д" розродилась добіркою жартів. Ібн і собі для сміху як головний пилососівець, намовлений другарями, зварганив репортаж про зародження футболу у Долині: "Як наші прапрадіди у футбол грали". Це писалося як буденний матеріал для невибагливого читача.

Та раптом - вибух! На кілька кілотон сміху. Хоч додатковий тираж друкуй. Долиняни спантеличені! Тішаться, що й Долина не лихом шита, а чогось таки варта, коли в темні часи бавилася у копаного бальона. Вірять у те, що футбол існував в давнину на наших теренах і саме з соленої Долини, а не з Англії йому пролягла дорога у світи.

З обкому партії в редакцію телефонують і просять, а вони ніколи ні в кого не просять! бо не можуть дістати "футбольного" номера. чи немає ще тої "смішної газети". В комі не жартівники працюють, серозні "товаріщі". Розсмішити партработніка, то треба було бути Руданським. Партайгегемон, якщо раз на рік серед народу усміхався, то й добре!

Репортаж передруковують загонисті газети, навіть львівська обласна молодіжна "Ленінська молодь" опустилася до такого нікчемного рівня. А деякі самодіяльні колективи взялися відтворювати "Футбол" сценічно.

Долинська декламаторка сміхуячків т. Філімонова читає репортаж зі сцени. Сміялись не з футболу, а шаленіючої Філімонової, котра не може собі дати ради з мовою гуморески, скаче по сцені, мов скажена відьма. Вона ж Полісся. Якось кличе мене, аби я "вікушав" тієї, виговоленої нею, страви. Я не посмів, аби не червоніти зі встиду. Я взагалі не витримую самодіяльних читань, співань, бо вони тоді робляться ще недолугішими, ніж недолугий автор.

Репортаж про "прадідів" переписують на свій кшталт гумористи з інших районів, пристосовуючи до місцевих умов, говірки.

Галичина усміхається.

Плаский Курча після цього квітневого розсміху - груди колесом: успіх та спиртне його розпирали. І до втомленого розвеселого газетяра недуга дібралася - запалення легенів. Дофутболився. Мусив лягати в лікарню. Вже оклигував, уже наказала молода терапевтка зробити їй на згадку знімок грудної скриньки, щоб побачити, що там в тій клітці робиться. Що в грудній скринці робилося, мені не сказала, але на черговому обході палат наказала рихтуватися в похід нах І.-Франківськ до пульманолога. І обов'язково прихопити останню фотку легень. І обов'язково брати з собою шкарпетки, кружку, лошку, мило і зубну щітку, змінні труси, спортивний костюм. Як наче у відрядження.

- Шкарпетки білі брати? - перепитав жартома.

- Всяке може бути.

Ага! Щось в легенях не клеїться, коли брати шкарпетки, горнятко, ложку. Негаразди. Хоча чорноброва лікарка своїми красивими, але дурними очима дивилася на мене, як на екземпляр, котрий уже не представляє жодної цікавості на цій землі.

Перед тим кілька днів одного такого "запального" поховали, хоча він гарно виглядав, чудово з хворими в карти махлював і вже мав виписуватися. А Страшна хвороба на то все нуль уваги - забрала до Небесія без обіцянок на купейне місце в Раю!

Їда не бралася, сон не чіпався. Я й на волосок не заснув вночі перед виїздом до "Франклінська". І дружина зажурилася, бачачи себе за п'ять хвилин вдовою. Адже мене, по суті, уже поховали, тільки не відспівали. Так виходило з того резюме, що зробила терапевтиха.

Зраненька на автобус - і облполіклініку. Готувався до найгіршого.

Дійшла моя черга йти до пульманолога. Лікар, байдуже окинувши мене поглядом, поцікавився звідки я приїхав, де працюю.

- А хто у вас там у Долині сочинив таку сміхотрощу: як у хутбол пенсіонери бавилися, дав иму би Бог здоров'я. Я зо сміху ридав на дивані, - завівся суцільною веселістю доктор.

- То я написав! - стиха промовив, почувши таку дифірамберію з уст оглядача грудних кліток.

- Та ви шо! І збираєтесь умирати, чи шо?

- Хвороба ...

- Не переймайтесь! Я вам того не дозволю! Я вас вилікую, аби тото мене коштувало й штири фіри гною! Ану показуйте знімок клітки.

Взявши до рук чорну знимку моїх грудей, прискіпливо розглядає до вікна, на сонце.

Я очікую остаточного вироку.

- Ха-ха, - захихотів доктор. Думаю, згадав якусь ситуацію з "хутбола". - Дуже добре, що ви попали до нас. А то би вам капець влаштували. Не бійтеся, товаришу гуморист! Ніц вам не буде до самої смерти! Ви ще тисячу таких "хутболів" шкрабнете! Ту ніц нема, ту ніц не видко, лише видко, що та, котра вас сюди направляла, - дура калібрована! Ану, товариство, - уже до медсестер звертається пульманолог, - покличте із сусідніх кабінетів колег. Най подивляться дохтури на те, як можна похоронити живцем розвеселого сміхаліста.

Вмить позбігалися лікарі, вперлися очима у знімок, а той коментує: бачите оту в правому куточку прогалинку, так знайте і запам'ятайте, що це ніякий не рак-срак, а венозна жилка, курва мама...

Я вже більше й не слухав тих мудрих речей, мені з очей проступили сльози від радощів, з серця звалився Сізіфів камінище. Вже не треба мені білих шкарпеток, білих тапочок, зубної щітки, горнятка і ложки. Похорони відкладаються!

- Йдіть, молодий чоловіче, і лоскочіть сміхом людей, пишіть. Ви здорові, як йорданська вода!

На "хутбол" клюнула не тільки футбольна голитьба, а й науковці, історики. Вони теж дозволили пошити себе в дурні.

У парламентській газеті "Голос України" повідомлялося, що ми, українці, окрім того, що винайшли колесо, санскрит, перші музичні інструменти, подарували світові Ісуса Христа, є й першими на планеті футболістами. На шпальтах газети зав'язувалася дискусія про зародження футболу у світі і наробила таки рейваху! Науковці патріотичного розливу зі Львова на повнім серйозі досліджували витоки популярної гри.

Я стежив за розвитком тієї писанини, бо складався новий сюжет і продовження глузів.

Край тим емоціям дочасно поклала емоційна журналістка з Ів.-Франківської газети "Галичина", яка теж прагнула прилучитися до творення великої брехні. І написала про першоквітневий жарт правдоньку. Ще й на підтвердження газета опублікувала "футбол". Завстиджено не тільки вчених мужів!

Вони, обсміяні, припинили писати монографію. А "Прапрадіди" продовжують веселити людей. То я би хотів, теж бути причетним до тих веселощів. Тому й вмістив репортаж в "Гуморіс".

Перше квітня - брехня всесвітня!


Зміст Попередня Наступна

(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS