Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 
Зміст Попередня Наступна

ХЛІБ З ГОРОБЦЯМИ

У свій час мене, початкуючого журналіста, назначили "головним інжінєром" газетного "Пилососа", котрий "пилососив" від усілякої нечисті терени району.

Якось занесли до кабінету хліб з запеченими горобцями.

- Їчте, шо-с ти сі на мене візвірили? - каже відвідувач, підсуваючи розламаний буханець хліба "кірпіча".

Я криво посміхаюсь, не знаючи як бути.

- Скажим, ви тут ні при чім, але так можуть запечи у хлібі, напримір, гранату. І шо тоді?

То ж не жарти, тим більше, що хліб цей уже побував на прийомі в райкомі партії. Звідти мене скерували в редакцію. Я йду в КГБ. - І траснув дверима.

Я негайно викликав до себе «на килим» з цього приводу головного інженера хлібозаводу - відданого справі спеціаліста.

- Що? Хліб є з ізюмом, з тміном, ще з чим... цей о... з кропом, щоб не здувало трудящих, печуть, куріча маць, а нам шо не мож з горобцями? То ж з делікатесним м'ясом... - наче піджартовує головний пекар, бо трохи мене знав. - Ади, в Китаї, куріча маць цей, не спечуть такого хліба, хоть би й хотіли, бо там Мао горобців вістрілів. Горобці дуже смачні. Я ще у війну їх їв з кропивою, як не було більше що в писок кинути. Хіба ще з псів, щурів було м'ясо.

- Ви не жартуйте, справа серйозна, - спохопився щойно спечений журналіст. - Вам той, що заніс хліб, шиє диверсію проти радвлади.

- Яка, куріча маць, диверсія? На заводі 24 люльки подають на третий поверх тісто цей, от куріча маць. Жінки гарячі в нас, а їх працює 280 жінок при жарі тропічних градусів. Загодовані жінки вібивают шиби, аби було чим дихати. А горобець, куріча маць о, тим скористався і залетів у цех цей. І упав у тісто, не розрахував, бідняга. Сорок тонн хліба в добу печем. "Теел сорок" машина. Три сорти. 40 хлібовозок розвозять нашу продукцію, куріча маць, по району! Хіба то диверсія? Подумаєш, горобець упав...

- Ви хочете, аби енкадебе зайнялось вами і вашими «загодованими» жінками? Той, що заходив, пішов в кагебе...

- Ну хіба мож за всіма бабами встежити цей о, куріча маць, коли вдома у вас одна і за нею не встежиш, викине якейсь цей о колінце і енкагебе безсиле. Ніяка то не диверсія. В нас ізобілє, як каже русскій. Ми, коли світло виключат, - ото диверсія, - дві тонни хліба недопеченого з печі мусим витягати. І тогди продаєм його людям по дві цей о копійки за кільо. Ізобіліє, як каже цей, русскій... Люди годують, куріча маць, худобу, бичків. Продають державі на котлєти. Ми ж свої люди, ньи! То якби в хліб були запечені труси чи ще який хмарник...

У нас на заводі, у відділі кадрів, робит колишній кагебіст Файка - енкаведесесовець. Ви сі в нього запитайте. Овчаренко пишитсі. Він диверсанта би злапав відразу. Пишіт так, як було... Якась вс.. най не кажу, пташка, залізла в розбиту шибку, упала у тісто... І такий рейвах.

- Ну, дивіться!

- Нате вам хліб. Покуштуйте. Не бійтеся, - витягає з засуваного портфелика пишний буханець білого. - То без горобців. Вгощайтесь! Ну розріжте, - заставляє. - Ось вам ніж.

Я розкраюю хлібину, щось там під ножем хрумтить. Дивлюсь - шматочки битого скла...

- О, то вже зі склом... Ви що хотіли мене отруїти?

- Шо!? - випулив на хліб свої сірі очі інженер. - Ну, бабнота, куріча маць, я їм дам! Знов ті гарячі жінки шибу вібили, аби протяг був і холодив, і скло залетіло в тісто. Я їм дам "жарко попід пахи"! Зашкандибали!

Він грізно вищирив зуби, гримнув дверима і побіг.

... А хліб з горобцями - не дивина, як я вже з пізнішої практики переконався, - буденна справа. За сорок років праці в газетярському, теж гарячому, цеху набачився усіляких випічок. Міг би музей запіканок відкривати! З мишами інколи траплявся, булочки з тарганами замість ізюму приносили. "борщ із соломи", що мав бути, згідно з етикеткою, консервованим щавлем; воду замість горілки, запечатану в пляшці; зупу закришену волоссям ; котлети зотлілі, підсмажені на оцті; оладки з таблетками із санаторію-профілакторію; вино з мухами; булку з болтом... І не просто приносили, а заставляли ті добра споживати.

Одна бабуська пришкандобилася, і каже:

- А вам комтлєту з ножичком від м'ясорубки не приносили?

- А що ми стіл знахідок? - обурився я.

- Та ото до вас всяке приносять, а я, коли молола на комтлєти, ножичок загубився, то, може, хтось приніс... Такий з дірочками...Як ньи, то й ньи. Але ішла-м попри редакційо, то чому не зайти до порядних людей!?

Коли був майстром-будівельником у Вигоді, жінки, за мною бігали, аби "недодєлки устраняв", у редакції всілякі здорові сили райсуспільства почали закохано підглядати за мною, до редакції заходити, щоб "обратив увагу" на неподобства, якими довкруг кишіло, щоб пропилососив. Я не мав спокою і в рідній хаті, коли навідувався до мами. Заходили односельці зі скаргами, нарікали на сільське начальство, на колгоспних голову і бугая особливо.

- А що корови також живі, а їм підсувают штучного бугая. Вони й без того світа білого не видят, бо підвищені зобов'язання виконують, на тритисячний рубіж по надоях виходять...

Навіть на забавах правдоборці заважали закушувати. Коли вже були загачені, підсідали гіацинти з фіолетовими носами і виповідали свої біди.

То не раз я брав дружину під руку і завчасно змивався...

- Пропиши! - летіло навздогін. -Ади, він каже, що він газетяр. Та він псих психанутий!...


Зміст Попередня Наступна

(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS