Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 
Зміст Попередня Наступна

МУХА

Андрія Андріївна нарешті втихомирилися. Лежала, склавши на грудях ручки, і, здавалося, насміхалася з присутніх, яких біля неї було зовсім не густо. Сама проживала довгі роки - 80 років накувала їй зозуля. Пора покидати цей невгамовний галасливий світ. Квартиру відписала сім'ї, що погодилась її на старість заходити, аби, коли спочине, по-людськи її поховали.

- Кажуть, душа, коли людина помре, вибирається з тіла і може коло тіла перебувати, і бачити, що з ним робиться, чути, про що люди говорять біля покійника.

Відірвався від читання псалтиря і замовк симпатичний чоловік

-То ж не брехня на оливі, то розповідали ті, що помирали, були в зубах клінічної смерті - покинули своє тіло-саркофаг. Дехто й повертатися не хотів, у ту стару тілесну шопу, але так розпорядилися вищі сили, то мусив виконувати наказ.

- Все. Слухаємо молитву. Не жвіндайте! - припинив діалог пластирник. - Я не детектив вам читаю. То я її вустами чотири години вимолюю ласки в Господа нашого для відійшлої раби божої, щоб на небо потрапила...

Люди притихли трохи, причинили роти. Але ж то чотири години сидіти з замкнутими воротами рота для живого не так то й легко. Це вже мертвому легше таку екзекуцію перенести.

Читав, хрестився і люди за ним то вставали, то сідали...

З вінків, де не візьмись, грудень надворі, чорна велика муха вилетіла. Сіла на краєчку лакованої брунатної домовини. Привернула до себе увагу присутніх, вони очі прикували до непрошеної гості. Що вона робитиме? А муха як муха: поживи шукає - брінь, бринь - над небіжкою кружляє. Вже й пластирника збиває з ритму, він теж спостерігає за вибриками мухи.

Комаха сіла наче перепочити собі на носа усопшої. Читальник не витримав і замахнувся псалтирем на непосиду. Та - в кущі, чи то пак - у чагарі вінків, що дружнім колом обступили покійницю. Знову псалтирник вибрався на рівне після пробуксування, почав ковтати деякі звуки. І кари небесні злітали з уст його на якихось давно померлих ще в ті доєгипетські епохи громадян Землі обітованої. Та муха раптово попри саме дещо порожевіле вухо читальника бринькнула і - до нової "квартири" небіжки. На картату хустку сіла, наточила лапками жало. З хустки переплигнула на обличчя. Пластирник знову книжкою на неї намахується, але муха на то й муха, щоб виробляла мертві петлі і всілякі інші аерофігури, аби собі зберегти життя.

-Так діла не буде, - нарешті каже читальник, відкладаючи молитвенник. - То треба муху в реанімацію звідси відправити.

І до завідуючої похованням, жінки, котра його винаймила:

- Беріть, Галюню, рушник та й дайте її по вухах, аби нам спокій дала.

Галюня, досить пристойно вбрана в досить пристойні штани, що облягали її не то щоб досконалу, але досить пристойну нижню половину тіла, принесла махрового великого рушника "маде ін хіна". Присіла на канапі паралельно з вирядженою в небесну путь, щоб з мухою розрахуватись.

Муха якби відчувала, що на неї готують замах, не сіла у помешканні-човні покійниці, а залетіла високо і приземлилась на шикарному червоному килимі, що застилав собою майже всю ліву стіну кімнати. Завідуюча похоронами видряпується ногами на канапу і запускає в муху рушником. Муха бздінь і ще вище присіла, начебто хотіла погратися куцю-бабки з новою господинею помешкання. Враз жінка підскакує і рушником по килимі бац, - на стелі аж пил засвітився у променях світла, котре пробивалося крізь шпарку зашпилених докупи штор.

Пслатирник замовк. Люди з цікавістю спостерігали за поєдинком двох істот жіночої статі.

Нападниця втратила рівновагу і впала на псалтирника. Той мало в труну до Андрії Андріївни не залетів.

- О, спаси Господи! О! Зараз обох будем відспівувати о! - заокала стара жінка, пофарбована в небесні кольори.- О,Сусе Христе! О, мати Божа!

- Ой, пошкодила ногу... здається, - скаржиться завідуюча, прикусуючи нижню губу.

- Правильно, - сказав двометровий дебелень сусід Дмитро, що спостерігав не так за мухою, як за здобною, ошатною Галюнею, що в досить пристойних брюках мала а мала. І муляла очі, крутячись навколо вирядженої в останню путь. - Що ж ви робите, ідрона муха! Пан читальник сам казав, що душа вилітає з тіла і покищо коло нього крутиться, а може, й назад в тіло залетіти прагне. А ви душу Андрусі Андріївни вбити? Відпочиньте! Не смішіть Бога!

Світлиця притихла, лише було ледь чути як муха дзумм і присіла на покійницю - на самий вишитий золотими нитками хрест покривала, що виблискував на грудях.

- Та що ви таке, панунцю, кажете? Душа - муха? Якби то метелик, як буває, чи там ще щось... ііі... Не грішіть, не гнівіть Бога.

- А я не гніваю. Я знаю, що я кажу. Андрія Андріївна була за життя, прости, Господи, сусіди не дадуть збрехати, - кусючою, своєнравною. То стопроцентово втілилася у чорну муху. Це її. А ви її хочете прикінчити... Бо де в грудні взялася така тендітна комаха?

Замішання запанувало серед присутніх. Всі притихли після цих праведних слів, а псалтирник знову затягнув своєї.

Душа-муха тепер, що хотіла, те й виробляла, де хотіла, там й сідала. В тім числі - і на вередливого дубельтового носа декламатора.


Зміст Попередня Наступна

(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS