Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 

Кінь-електростанція

Їхали на рибалочку. З ночівлею, у ліси. Щоб з кайфом! Узяли з собою навіть двигунок, щоб світило і блимало, коли рибалитимуть: із річки, і баняка юшку, а з келішків дурного каву, що кидає з лави. То, аби не двигати той моторець, разом з провізією висадили на коня Мартина, прив'язали, як книжка пише.

Коли уже прибули на заповітний берег річки, розташовувались, то Миколу рогатий смикнув: захотілось той двигун випробувати, не скидаючи з коня, бо засумнівався, що він заведеться. Узявся за шнур, потягнув, а він як зареве, затарахкоче, луна лісом покотилась. Мартин схарапудився: як фиркне, як заірже з переляку, як зірветься з копит, бо не знав, що то сталося. Друлив Миколу, аби не заважав, Микола теж, більше з переляку, ніж від удару, головою мало дуба столітнього не звалив.

Рибалки з того всього лиш роти пороззявляли.

Найперше оговтався Грицько, що весь алкогольно-закусочний запас, взятий з дому, утік з конем-електростанцією.

Що будем робити, шановне товариство? - запитав Гриць, якому уже слина котилася, відчував наближення щасливої вечірньої години при ватрі, при небилицях, при шашликові, з "саме тою на бруньках". А тут усе раптово комітьголовою, чорт зна куди понесло сполоханого коня... Мовиться: рибалка то є: налив - випив, випив - налив, поки не наклюкаєшся.

Після однохвилинної наради, як то водиться в колі рибалок, Миколу, що зі страху почав щикати, залишили розбивати намет, а самі умигока подалися за конем, то не жарти: на свіжому повітрі лягати спати не заспівавши "Розпрягайте, хлопці..." Прикинули, що кінь погалопував дорогою, що вела до найближчого села, то й собі - ноги в руки - й за ним.

Прибігли закехані в село, темне, як в негра у вусі. Аж чують, хтось іде навстріч і такі мати загинає, аж дерева колишуться.

Пане! - окликнув Іван матюкальника. - Ту моторовий кінь не пробігав?

- Який кінь, човічку. Хто тепер на кони їзди. На ціле село півтора шкапи... Ту, чувічку, гасають двоногі жеребці на мотоциклах, автах... Ади, курча патинки, щойно якийсь шубравець гнав на мотоцикли... по парканах. Без фари, то мало бракувало, аби з мене душу вигнав. Добре, що фоса була під руками, то я у багнюку дав нурка, наївся гноївки по самі вухи і мостік там, відий, утопив. Зуби. Ну!...

Товариство розреготалося... Бо той "сліпий мотоцикл", то був не хто інший, як їх Мартин.

То, нанашку, напевно, був наш кінь... Не смерділо від "мотоцикла" кі-нським потом?

- Який кінь? Ви що мене маєте за йолупа? За дурноверхого? Та то так вивчьило, як сто дідьків вкупі. Видко, японський мотоцикл, без вихлопної труби...

- Вихлопна при нім, а от горівку загубить, - перебив темну особу конешукач. - Михайле, вйо! Бо як рибалитимемо? - набираючи з місця швидкість, заговорив до товариша Гриць. - То - не жарти...

- Дива.Коні - на моторах... Мотоцикли людям зуби вибивають. Дур-дом.- шамрав чоловік, рахуючи пальцем в ротовій порожнині останнього зуба...


(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS