Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 

Лялька

Онука Серафими закаверзувала, гей би хто врік її, спати не могла, пхенькала і крутила світом. Люди порадили жінці звернутися до ворожки, зняти вроки. Зібрала Серафима останні свої гривневі статки, - недавно поховала чоловіка, то грошей тих, що в решеті води - й подалася до ворожки.

Ворожка пророкувала.

- Даю вам, пані Серафимо, ніс на відріз, як онука не зрихтувала вам цудний настрій, так що тіштеся! Якщо радощі від дитини, то й вона буде здорова.

- Ай, то що може бути такого? - пожвавилась Серафима. І сама почала дошуковувати коріння того збадьорення.

- А може, в Оксанки зубенята проріжуться, то... А може, почне говори-ти... А більше що?

- Того мені не дано знати, лише то, що від дівчинки проміниться радість і втіха.

...Довго не довелося Серафимі чекати тої щасливої напророченої миті.

Прийшла якось, дивиться, а онучка жвакає беззубим ротиком брудний целофановий пакетик: о то вже, видно, й зубки пробиваються, стає дитина зубастою.

Відбирати торбинку в Оксани, - а з неї якісь папірці проглядають. При-дивилася, зелені, ще ліпше придивилася, непросто зелені, а американські - на доларові купюри схожі... Чи не привиділося? Розгортати, а целофан скле-єний, запрасований. Сюди-туди... Розірвала пакетик... 20-тидоларові купюри, зеленим листям опадали на підлогу. Серафима з радощів аж підскочила, мало на Оксанку не наступила.

- Ой зелене жито, зелене, хорошії гості у мене... - заспівала відому пісню, - та й дитину на руки, та й виціловувати, танцювати. - Ади, яка потіха! А де ти, Оксаночко, той пакетик роздобула, де? Дитина тільки усміхається і дідікає... то споглядає на "божевільну" бабусю, що збирає тото зеленлистя та кричить:

- 80, 100, сто двайцять, сто сорок... Тисяча... Дві тисячі доларів, Окса-но!!! - завершила лічбу, відмолодла аж, аж зморшки з лиця повтікали, щоки зарум'янилися, як в юності... - Де ти, дитинко, на той Клондайк натрапила?

Дитина вийняла пальчик з носа і тикає на пластмасову обезглавлену ляльку. Серафима тільки розкрила ротову порожнину, схожу на ластів'яче гніздо. І все зрозуміла. Оксанка, бавлячись лялькою, одірвала їй голову, целофанова торбинка з валютою була усередині ляльки...

- О, золотко ти моє, о, ти мій пуп'яночку, аби тобі Боженька здоров'я дарувала, аби нам щодень доля ручку зеленила.

Тут же доглупала жінка, звідки американська валюта, що наповнює життя озоном, від чого дихать легше стає... Та заговорила сама, наче до себе, але зверталася до небіжчика -чоловіка Серафима і царства небесного, а може, й до чистилища, чи пекла, бо була переконана, що її чоловік у ті вищі райські інстанції не потрапив, бо грішником був: любив за комірець закладати, а той, хто закладає, під патерицю диявола підпадає.

- Ой, Серафиме, Серафиме, що ж ти начинив, нащо гроші у ляльку зашив: і сам не гам, і нам не дам, бідочко... Ади, якби тоті кошти були коли-с не мав за що пити, то би, може, був тебе віхопив з лабет Костомашеньки, а так... Тобі Господь тото простить, бо гроші збереглися... Але не простить тобі Боженько тото, що ти від мене гроші ховав, та у целофани складав... Того ти, моркотику, й товкся шафами та шуфлядами, підлоги зривав, по-душки розпорював, образи вирізував, яблінкам коріння попідкопував перед тим як піти, шукав капітали, що-с від мене заховав, бо пам'ять у тебе горілка відобрала... Ади, сховав-їс, ади, якби-с був не жьилував тих грошей, по ляльках не розпихав, а може, й ще десь, то би-с і нині жив, небо завсігди вторене, туда ніколи не пізно...

А до Серафими, якби Голос з неба: "Серафимуню, то я для тебе беріг, і ще десь мало би бути скарбів зо 5 тисяч доларів, бо-м мерз по Сибірах, складав докупки, аби на чорний день, на старість приберечи..."

- А де ж ти тоті гроші поховав, голубочку, де?

Та ніхто не відповідав жінці. З того світа не телефонують...

- Їдьмо, внученько, в гараж, - звернулась до Оксанки, що бавилась безголовою лялькою. - Може, ще десь щастя запорошилося. Покійник і в гаражі перевертав усе догори дном не раз... Зробимо повторну ревізію...


(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS