Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 

Гусак

Подалася баба на долинську торговицю з своїм гусаком, бо казали люди, що нині добра гуска стільки коштує, як колись корова. То стояла, то ходила, пропонувала свого лебедя, та ніхто чомусь не поспішав купувати. Вже би й додому пора збиратися, а з порожнім пулярисом нема чого, бо гріш на господарці конче звабився б. Дров ні тріски - ні зварити, ні спекти...

- Паноньку, - просить жінка вусатого джигіта, що гойдається попри неї. І, здається клюнуло..

- Кілько просите за цего горобця, пані?

- То гусак на шість кіля потягне, але прошу, як за цвіркуна...

- Ого-го! Жид за таку ціну в Одесі купив цілого слона. Щоправда, без хобота. А ви за отово колібрі... Бувайте... - рожевить вуса усмішкою.

- Ей, паноньку, та я попущу, зторгуємось, та ми свої люди. Ви , виджу, файний чоловік, то поратуєте файну жінку... Мені треба дров купити. Якби-м мала чим розтопити в кухни, то би-м і гусака засмажила... Я би го спекла на вічнім вогни, що у центрі села задурно горит і вдень і вночи, але то пахне криміналом, там хіба мож задурно руки та крижі загріти. Я вже таке мала, за совітів, коли мені дали 15 діб буцигарні: місто замітати, бо осквернила памїть невідомого солдата, а я лише на тім вічнім вогнику курку присмажила...

- Хотів би-м, поважна пані, вам допомогти, та скажу вам правду: в кишенях вітри свищуть.

- Пане, та якийсь казав, люди - не істоти, то я вам продам у борг.

- А то як? - вщипнувся за вухо чоловік. - Ми на базарі, ньи?

- Але ми собі файні люди, ньи? Я вам даю гусака, а ви мені гроші принесете...

- Після дощика в четвер, - жартував, гадаючи, що "гусачка" не позба-влена почуття гумору.

- Най буде і в четвер, але би ліпше у базарний день...

- А як ви мене або я вас, не дай Боже, не упізнаю.

- Я, пане, дам вам свого кожушка, - пропонує жінка, - ви сі в берете в нього, то я вас мушу впізнати. Беріть!

- Якщо така камазелія, то я, пані, буду у п'ятницю ту, в чорнім капелюсі з білим паском.

І жінка всунула панові під паху гусака, бо не встигала на поїзд, щоб додому дібратися.

Наступної пятниці приїхала баба на базар за боргом. Визирала пана в капелюсі, але, як на лихо, всі пани світили лисинами або сивинами, заледве одного угледіла, і той обізвав її москалькою, що зазіхає на його авторитет і свободу, чіпляється.

- Видко, мій пан заслаб, або поїхав у командировку кудась, - зажурилася. - Мій син як поїхав у командировку тому пять літ, то донині не вернувся, - маркотно було на серці в жінки. Вигороджувала свій необачний вчинок, як тільки могла, аби заспокоїтись, виправдати того симпатичого чоловіка, якому хотіла догодити.

- Якби я знала де панталаха живе, то би-м навідала. А може він сам живе, як я. Може, заслаб і нема кому йому води подати. Або чого би не прийшов... Гусак, то ще не всьо. Я годна ще почекати на гроші, йой! - та й подріботала на вокзал, затискаючи в руці пенсійне посвідчення, яке давало право їхати на "Руті" додому безкоштовно.


(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS