Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 

Хотілось хап-хап, а вийшло смик -смик

Дивлюсь отак, по дорогах сунеться хмара авт, а попри - повнезно стопарів-махальників, а серед них чимало пань, не те, що жінок від кухні. Але, коханьита мої злоті, не махайте руками, не спиняйте усіляке їздло, бо то може мати кепський фініш.

Адивіт, мені тамтої осені треба було наалярм дібратися в одне місце. То я стала коло фоси, махаю руками, а на всяк випадок наставляю світлофори-коліна, аби шофери не думали, що я вже така нендзна, що ніц не маю гід-ного.

Ба, дивлюся, біла "Волга" зарипіла і стала коло мене, як вкопана. За керівницею не шофер, вгень: з під носа вуса-полум'я, голова-кучері, ніс з натяком на гоголівський... Сідати, не сідати... Як не сідати, коли музика кличе!

Поїхали. У Болехові мені вілазити, я - за пулярес, а там лише вітер. Видко, Міцько мій повішпортував усьо "на пиво".

- Щиро вам дякую! - кажу. Думаю собі, такий файний хлоп завсти-дається у файної дами брати за проїзд. То му в знак вдячности колінами фест блиснула...

А він у відповідь:

- Я таких грошей, як "дякую", не визнаю. В нас уже такі гроші не хо-дять... А коліна притримайте до кращих часів, - та й газу... - Ти мені сі зараз розплатиш...

Я тово-сьово, перепрошувати, а він у Моршинськім лісі стає, бере з багажника верету, мене за руку - і в корчі. Мені, коханьита, налаковане волосся на голові дибки стало. "Ну, думаю, вже-м сі доїздила, вже-м сі до-махала".

... Така файна полянка, трава по пахи... Шофер кидає верету на траву...

Прошуся в нього:

- Побійтеся Бога, у мене чоловік, двоє діточок, я до церкви ходжу...

- Нічо, нічо!. То одно другому не заважає! - каже шофер. - У мене сорок кріликів... Бери, та й рви траву!

То ще добре скінчилося, коханьита! А могло бути... Не махайте, жіно-чки, перед легковими автами руками, не робіть з ніг світлофора, бо будете не лише траву для чужих кролів микати...


(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS