Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 

Від чого фігура завалюється

- А чого ти, Насте, такою стала, як страна моя родная: широкая і тлустая?

- І не питайся. Забембулили ревізіями. Як не "круки", то податківці. Як не податківці, то інвалідівці, вищеінстанційні, то квартальна, то фронталь-на, то річна, то трирічна... А контролери також діти нашої обжерливої епохи, їх же треба приймати по-людськи, бо якщо ти з ними не по-людськи, то вони взагалі по-свинськи. Заштрафують! З штрафів не вилазитимеш! То і я попри них гамцюю на вищих оборотах, тому збіль-шила денні прирости живої ваги. Тож кожного дня перевірки! Треба і каву-сю в десять ноль-ноль з бутіком-шпондером піднести, а потому на обід вести. А ввечері - на ліци, щоб дули відси... То не дома: там вкусила, там вщипнула, якимсь компотом бульбу запила і побігла... Тут треба і спиртного лизьнути, і свинського, і до свинського солодкого... Сама їж, гостей припрошуєш. Натевкаєш -ся...Нашнапсаєшся! Нині-завтра... то й з мене тоті ревізіоністи зробили Фудзіяму, зливний колектор. Три місяці з ревізій не вилазію, на 20 кільо поправилася. Але ти, бачу, також не дуже на шланг схожа.

- Ая, і з заду гора, і спереду Єверест, поміж тими гороньками... ро-зіслалася я. Я вже не по циркулю!

- Яке їхало, таке й гальмувало. Я ж саме та, на кого ти нарікаєш: ревізором увихаюся. Ось такі гостеприйомчиві, як ти, і калічать нас, перевіряючих, псують, розумієте, архітектуру тіла, перетворують людей на великі архітектурні форми: товстуїв... Лише до кабінету, розумієте, зайдеш: "Вам каву, капучіно, коньяк-цай?" І - панелю шоколадку, або брилу торта... А хто тебе, розумієте, просить, кохана, так коло мене увиватися? Але ж неудобно обіжати людей, бо подумають, що ти прийшла їм харі-кірі-капуру зробити, що ти їх крові прагнеш... а ми ж цивілізовані люди, українці, ньи?

А їдження, розумієте, взагалі - завал... і від тих всіх добр фігура завалюєсі... Дріботиш зубами цілі дні... Одика во подавали курячі крила з квартетом соусів. Фруа-вйо... Хіба не скуштуєш? Від смаколиків, чуєш, пасок тріщить, а живіт, розумієте, під шию упхавсі, дихати не дає, а вони начиняють... І невдобняк на столі залишати, бо то всьо коштує, люди стара-лися, то комбайнуєш, дорого надто заплачено, цінуєш трудову копійку наро-ду. Прийдеш, розумієте, додому, глип у торбу, а там тафлі - коробка цукер-ків, коньячисько... В мене вже кури лінуються чокуляди дзьобати, запаношилисі.

- А я даю псови, він солодке любить, але також так сі поправив, що гавкати не годен.

- А ти відки маєш?

- Даю я, дають й мені... Меншенькі - більшеньким... Всі дають, всі беруть. То вже є такі нові звичаї та обряди... Даваторія! Народна традиція!

- А, тепер, відий, тото урветься. Юлька-краса у неї не лише на голові коса, але й в руках...

- То будем, Анно, фігурові. Як мій чоловік: голка в кожусі!

- Дай, Боже, нашій корові теля з'їсти! Якщо то - народна традиція, то її не скоро викорениш...


(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS