Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 

Lasha tumbaj. Із пісні слова не викинеш

Співаночки мої, ружами вас порозкидаю по цілінькім краю. Та то є що розкидать, так сказать. В репертуарі нашого народу-хору 300 тисяч пісень, народ-оркестр: грає на 40 народних музичних інструментах... Здавалося б, грай та співай скільки душі заманеться... Є з чого вибирати! Ось лише зразки:

А мій милий, як день білий,

А я - як калина.

Під стріху би-м не ставала,

Бо би-м запалила...

Або:

Як я прийшла до церковці,

стала коло кутка,

Ой, не горять в церкві свічі -

Нема мого любка.

А як прийшов мій миленький,

Мій любий соколик -

Так сі свічі розгоріли,

Що ймився пристолик.

Чудово! Від серця до серця. Оце такі наші дівчата і хлопці: вогнисті, від яких може зайнятись любов'ю увесь світ. Але поміж тими пісенними кострищами, як не прикро, купи словесної золи. Особливо це помітно в наш час - час пісенних зсувів. Такого наспівають, хоч вухи тампаксами затикай. Пісенними!

90 відсотків мелодійного валового продукту - харч для закоханих, бо кохання - душа пісенної творчості, як тут не поімпровізувати. І імпро-візують. ... Вслухайтесь і уявляйте.

"Гуцулко Ксеню, я тобі на трембіті лиш один в цілім світі розкажу про любов".

Хотів би я видіти того фраєрочка, що на цій рурі триметровій трубів, розкладаючи по поличках свої сокровенні почуття. Або я дурний, або трембітар тої співанки-танго замудрий... Заліз до енциклопедії. Там написано: " Трембіта ...рід труби без вентилів і клапанів (довжина до 4 м, діаметр 2,5 - 4 см) з надзвичайно гучним звуком". Отже, на цім безвентильнім трубопроводі, не стулиш й трьох звуків, а те, щоб щось путнього оповісти, тим паче, милій, тут і консерваторія безпорадна. Най-перше, як з тим стояком-руротягом доступитися до обєкта почуттів? Якщо близесенько станеш, то труба трубітиме на віддалі щонайменше трьох метрів, і всіх псів та котів повідлякує таке освідчення, а не тільки милу. Якщо з триметрової віддалі розтрублювати любов, то треба стояти чорт зна де під вишнею, під черешнею. Якщо наречена нормальна, то би від того трубного звуку "т-п-р-у" оглухла... Гудок - і вся любов, як би не старався, більше з неї не висвистиш. Але ж усе це - недоторканий музичний шедевр, якому понад сорок років.

Ще один устами поета освідчується в кохайнощах попереджуючи: "...я до твого серця кладку прокладу..." Уявіть серце до якого прокладають кладку, то серце має бути принаймні слоняче.

А які лови кохання в довгоспіваючій пісні. "Розпрягайте, хлопці, коней ...та й лягайте спочивать, а я піду в сад вишневий, в сад криниченьку копать"... Хлопці спать, а цей копать!? Ая, як кажуть гуцули, сночі, без перепочинку... Куди до дідька в корчі! Не терпиться!!? Щоб встигнуть! Адже завтра "вийде дівчинонька рано-вранці воду брать", то ніколи чіхатися... І звідки ж сердешна дізналася, що той за ніч викопає колодязь, до того - вручну, мобілками тоді й не пахло. Та й не тільки сама прийшла, але й на хвості привела: "...а за нею козаченько веде коня напувать". Навіщо? Пощо? Шо в селі більше ні потічка, ні криниці? Де він дотепер, кроп твої патинки! напував свого гнідого?

"Просив, просив відеречка, вона йому не дала, вдарив, вдарив з руки перстень вона його не взяла". Хто той нечемнюга, котрий із двох залицяльників просив відеречка, а вона не дала і вдався до рукоприкладства? Отаке: ішов Гриць з вечорниць...І пішло, і поїхало. "Знаю, знаю, дівчинонько, чим я тебе образив, що я вчора із вечора кращу тебе полюбив". Але ж "із вечора" , бідолага копав криничку цілу нічку, аж очі на лоба лізли (цікаво, на скільки кілець вкопався?), хто глину витягав, яка любов! Дивно, що цей твір-скоростріл співається століттями, що на тую кринично-перстневу аварійно-любовну ситуацію не звертають уваги. Очевидно, мелодія затьмарує зміст - серце крає, а коли пісня грає, то й зміст мелодії під хвіст...

"...Цвіте терен, цвіте терен, листя опадає... хто в любові не знається, той лиха не знає". Ая! В закоханих умозапоморочення не відтепер спостерігається, тому й плутають грішне з праведним, аби тільки з співочого терня виплутатись. Бо коли терен цвіте, панове композитори і поети, то є надворі весна-красна, природа буяє, а коли листя опадає, то є вже осінь і терен не цвіте, хіба білим снігом. Але пісню відбехкали, запустили в серію і там хай цвіте вона хоч синім полум'ям, чи гниє, чи нехай і не розвиднюється, яка різниця. Пісню склепано. Купи тримається, то й гаразд! Ось уже стільки років "цвіте"...

Ще з морозостійкого репертуару: "Чорноморець, матінко, чорноморець вивів мене босую на морозець та й питає: чи є мороз, дівчино, чи не має..." Що то за любасок такий немилосердний, щоб босую на мороз та ще й знущається.

"Якщо любиш - кохай"! - теж дуже доречно співає відома артистка, маючи, либонь, на увазі : " якщо любиш - чімхай, або втікай, - хапай", вхопило би тебе за кохайлика! Бо що любити, що кохати - одно, як молоко молочне.

Співаючи, спиваємсь! Еге ж! Як казав один Азаров: Пающий - п'ющий народ!" А "пить" і "петь" (співать) родичі як по маминій, так і татовій лінії. Шнапспісні бряц-банд розливаються мертвим морем алкогольним.

Пияцюги стадами плодяться, бо де застільне братство, там ота п'яна пісня спотикається об піднебіння. Алкоголізм оспівується, як в СРСР Компартія: "Ой ти, таточку, випий чарочку", "Келих терпкого вина вип'єм ми за вас до дна", "Пиймо горілочку медову за сім'ю таку чудову...", "Кришталева чара, срібная креш...", "Наливаймо, браття, кришталеві чаші", "А щоб думка одна, треба пити до дна", "Пили горілку, пили наливку...", "Крапля горя не заллє, наливай, козаче, бо у нас ще є", "Льются пєсні, льютса віна, і стучат бокали в такт. Ще не вмерла Україна, єслі ми гуляєм так"...

Ції слова та Богові у вухо б, бо при таких хурделигах п'яних пісень, навряд чи виживе нація. Ще не вмерла, але, як писав О. Вишня: на ісході!

Особливе місце у хащоспівах відводиться шпильковим вічнозеленим, смерічковим, ясеновим, вербовим... пісням.

"...Горіла сосна, палала, під нев дівчина стояла...". Га?!! Най би вже собі стояла. Але з гідрантом в руках, пожежу гасила, а то ж не просто стояла під палаючою смерекою, а й "русяву косу чесала...", іскри в коси заплітала, блін, не шерсть на мокрім псі, гори воно синім полум'ям все і з дівчиною, і з косою, і з смерекою! Бо ж такого буть не може! Болючішої вогненно-смерекової інквізиції над юнкою не вирихтував би, й кат, а то ж митець. Погано, що там міністра по надзвичайних ситуаціях, що гасить будь-яку пожежу, нема. Він би хутенько взяв дівеньку за рученьку, заставив в ек-стерному порядку копати криниченьку у смерековім гаю, щоб задавить пожежу на корені.

З того ж деревообробного репертуару: "...Ой смереко, чом ростеш ти так далеко, чарівна моя смереко...". Звичайно, смереки в нас говіркі, з вищою освітою, то вони можуть відкликнутись на такі запитання, то не люди, що проковтнуть будь-яке пісенне зморозиво... А ще є гаї дубових, березових, кленових та інших деревяних пісень...

З репертуару нічних-очних пісень. Бо що варта пісні без очей і ночей: "А ще очі не дрімали, а вже сходить сонце"... Як вам, дрімлюги? Краще було іще очі не позіхали, а вже сходять вуха... пісні і далі за текстом. Підсипати б їм, тим кліпкам, трошки снодійного, щоб врешті не бачили, що піснетворці кладуть на ноти. Відколи це очі дрімають, дотепер, здається, дрімали люди. "Оксано, пішла би ти спатки, бо в тебе очі дрімають". Ви та-ке чули?

Та що вже говорити про композиторів-метрів півметрових, коли й маститі собі дозволяли. Триметровий метр-класик А. Кос-Анатольський у час, коли творчість рецензувалася і кагебістами, складаючи пісню про нафтове місто Долину, написав "Де біла хатина, там місто Долина..." Я, підсвинком ще будучи, не міг розчовпати: що то за такий знаменитий дебіл, що про нього в пісні співається, і конче хотів його бачити на власні очі, заглядаючи на подвіря хатин...

Не мав наміру образити когось в цім своїм писанню, і не опорочую пісень старих, що витримали випробовування часом, як і сучасних, але всьому є межа і молодим піснетворцям слід оминати гопкопис, уникати усіляких дурнез, бо не тільки форма, але й зміст пісні не має права на каліцтво, глупство.

Хоча, як доводить практика, ще такого не написано, яке не можна було б покласти на ноти, проспівати, головне - мелодія. Якщо любиш - або співай, або штани знімай!

Тосі, тосі - свині в просі!


(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS