Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 

Не пхай носа до чужого хмарочоса

- Встати! Йде суд!

- ...Ми вимагаємо від пана Півлітрульського чотири тисячі девятсот гривнів матеріального ущербу, - говорить жінка-позивач - не прасована що лицем, що одягом, пані Ець, котра стоїть за судовим прилавком. - Ось довід-ка від експертного бюро. Саме на стільки обійдеться ремонт і воста-новлення балконних дверей і вікна, що він порозвалював. Ось вартість блоків!

- Ці Еці вже на мають за що пити, то шукають в мої кишені утіхи, - перебив Ециху відповідач Півлітрульський. - То, бігме, повний поїзд ець.. на 24 вагони... - мало не бовкнув паскудного слова зі злості.

- Я не дозволю хамити тута! - гаркнув суддя Каратута і повтирав мантією сиві губи. - Стійте - і мовчак! Дам слово, тоді, розкошуйте, позивач...

Він не мав наміру розтягати справи, бо то ніц не світило йому. З досвіду тямив, що з цих побутовиків: як з бика молока, тещі - смальцю. Тому, аби не тратити марно час, розгадував кросворд.

- Яке він мав право вриватися, пане Ваша честь, у легітимну приватизовану квартиру? На той час ще й дванадцятої не бренькало. Ми собі з чоловіком об'яснялися в любві, ну, трохи голосно.... Я вас прошу...

- Шо вона проси...Пищали як недорізані медведі, ваша честь, - вклинюється Півлітрульський. - То все не так було, нікуди я не вривався, я хтів порятувати загибаючу душу пані Ець, що верещала всіма трагічними голосами, покидаючи, здавалось, саркофаг тіла...

- Відповідач, не робіть з писка халяву, бо вштрафую за неповагу до суду! - суддя насуплює законозахисні брови і вписує в клітинки кросворду відгадане "зад корабля" - слово "корма". - Вам буде надано слово, - і вдарив молотком по столі. - Продовжуйте, позивач.

- Ми собі голосно об'яснялися. Як завсігди... А він, як ні в чому не бувало, завалюється серед ночі з сокирою, я вас прошу... А хоть би й мене чоловік бив, то шо? Свого ж, не чужого. Яке його діло хто кого б'є і чим, - тицьнула зморшкуватим пальцем у бік Півлітрульського Ець.

- Я її життя врятував... Ну, то повний Гітлер капут, - бурмоче Півлітрульський.

- Ви перестанете матюкатися чи ні!? - Каратута лупцює знервовано молотком мало що не по пальцях секретарки. - Ви сі тутай зара договорите до білих медведів, відповідач...

- Поняв. Мовчу...

- Тепер ви, відповідач, розповідайте.

- Сиджу ввечері після роботи, читаю журнал "Ю", що принесла сорока на тую, чую: хтось наче підсвинка ріже. Е ба, глипнув на часомір, то вже запізно свиню різати, то вже був час, коли алкоголіки починають свої спектаклі розігрувати... Прислухався. Гвавти внизу - під панелями. Як би з когось шкіру живцем здирали. В мене серце - не камінь. Кинув книжку і побіг. Якщо він її убє, то буду мати непрощенний гріх. Збіг я на нижню пло-щадку, а там перед дверима вголос уже молиться сусідка: пані Маш а. Це мене ще більше розчулило. Бо й молитви не помагають!

Я гримати у двері: відчиняй, ні! далі крики і такий гомон, що хоч викликай омон. Але, гадаю, поки омон доомониться, той вампір її доконає.. Що ж робити? Вернувся я до себе, ухопив сокирчину, спустився зі свого на їх балкон. І двері підважувати, скло розбилося і мені руку покалічило, о видите рука - гіпс, га? мені ще гіпсу бракувало! Вскакую до квартири - він заломив її руки... і її головою вибиває пройом у мурі...

- Неправда! Ми обіймалися, а він ускочив, як голий у сауну... з топором наопашки, я крик аж тоді підняла, щоб не зарубав мого чоловіка, або мене. В нього очи, ваша честь, горіли, як у маніяка. З рук кров капала... уже когось відманіячив, тепер дійшла черга до нас... а в місті саме маніяк роз-гулював, жінку за жінкою на лопатки клав.

- Коли я кинувся рятувати оцю, то чоловік її мене копнув... у те місце, яким чоловіки гордяться, ваша честь. Я тепер ніц не варта... Я теж вимагаю сатисфакції: п'ять тисяч гривень компенсації за імпотенцію. Ось довідка від психіатра, вартість лікування і путівки.

Слово "імпотенція" втішило суддю, бо саме враз нагодилося на відгадку слова з 10 літер "чоловіча нерухомість".

- Я такі оргії з вереском, закришені матюками, вже чув раніше з тої квартири, але не такі уїдливі, то хотів, ваша честь, лише врятувати людей від біди, а вони на мене в суд. Я маю свідка: сусідка пані Маша.

...Пані Маша:

- Так, ці двоє, алкоголята, не дають нам не то що жити, навіть папоїсти в дружній обстановці. Усьому підїзду. То взагалі п'яндом! Оргіїї в спирту щоднини. З їх квартири пахне стіками, як з ресторану. Коли нап'ються, б'ються, товчуться, як дідьки по пеклі, а мати загинають аж до неба. Того разу Ець з її лиця зробив квасний млинець-капустець, у червоний горошок, я бачила на власні очі... Чого вони аж тепер подали на Півлітрухіна? Бо лише тепер синці на лиці позагоювалися. А Ець дотепер відрощує волосся, бо Ециха так його тоді пригостила м'ясорубкою, що волосся не віднов-люєся...

- Я вас прошу... - тільки заїкнулася Ець, як суддя затарабанив по столі молотом з усієї сили, якби якого ворога катував з кулемета.

- Мовчать!!! Тут суд, не заготскот! - У кросворді не йшло слово "коротка лайка з восьми букв".

Пані Маша зі страху перехрестилася, а відтак насмілилася малювати обстановку далі:

-... Так ці Еці, вони, хрест ту святий! спеціалізуються на отаких мордобоях, ваша шчесть, - мало не сказала зі страху "ваша шерсть" перепуджена тими ударами молота судді по поліровці стола свідок. - Ще раніше Еці хтіли подавати на суд Івана Фригідного, бо той також якось не витримав гвавтів у їх хаті і двері вівалив, і язик їм вівалив... То, аби не затягали його судами, відкупився тисячою гривнів. А ще Пиць з Гнилиць, Микола Фрасоля з Жбурляйполя теж... постраждали, коли йшли рятувати Ециху.

- Свідок, Панімаш! - то не до справи. Конкретно про дану ситуацію, - суддю вже починало тіпати від занудних свідчень, з якими судам випадає морочитися безвиїзно і повсякчасно, а більше кросворда, аби заглоїти нудь, під руками не було.

- Я перша підійшла під двері їх квартири просити тиші, так він мене пустив матом долів сходами... Я позбирала підписи у сусідів і з другого підїзду, щоб їх виселити з нашого дурдому. Годі тих пяних оргій слухати щораз. І я свідчу, що Трилітрухін не вривався їх кватиру. Вони спеціяльно так вевкали і йойкали, аби гроші у людей, котрі прийдут на поміч, вімантити. Сусід хотів помогти, бо життя, як казав Никола Островський, дається один раз, то що просто так з ним прощатися?

- Без китайських церемоній, прошу вас, Панімаш... - клеїв словоскотчем писки учасникам засідання суддя Каратута. - Це ви собі при нагоді подасте зустрічний позов.

- Але мене, вибачте, імпотента... вибачте, нащо мені таке життя? - рятувався Півлітрульський.

- Це, відповідач, справи не стосується.... Справи про нерухомість нині не розглядаємо ж! Гов-воріть по ділу, панімаш!

- Так я ж по ділу...

- Я вас прошу... Та він імпотент від народження взагалі, сам жиє...- дондолила своє позивач Єць.

Суддя встав і, вдаривши молотком по столі, сказав:

- Ясно! Суд віддаляється для прийняття рішення.

Повернувшись через деякий час до зали, зачитав рішенець. Де йшлося про те, що житло є нетодоторканим і ніхто не має права вриватися в чуже помешкання ні за яких обставин, навіть, якщо живіт болить, якщо воно горить синім полум'ям. В цьому даному випадку відповідач, як гуманна людина, почувши підозрілі крики, вчинив по-людськи, але порушив не-законно, напоровся на статтю. Тому то суд вирішив задовільнити частково позов громадянки Ець. І за нанесені збитки у вигляді понищеного майна (вікон і дверей) сплатити позивачеві чотири тисячі гривень....

Півлітрульський, почувши такий вердикт, мало не завив.

Після суду я підійшов до постраждалого, щоб йому поспівчувати, розрадити. А Півлітрульський виливав душу:

- ...Лихий мене в черговий раз поплутав, пане журналісте. Я вже зарікався до чужого хмарочоса ніколи не пхати свого носа... Чужа сімя - чужа Нігерія. Напишіть про то в газеті.. Я, селюк, з молотком матері всмо-ктав: не проходь повз чуже лихо. І мені щастить. Якось я загубив ключі від квартири. Пішов до сусідки пані Маш, щоб від неї перелізти через балкон до свого балкона. Дзвонив. Та як підніме гвалт, хоча я їй казав хто я і чого звертаюсь. Ні! Злодій хоче її обчистити від зайвого. Облишив затію, бо пищала, як недорізана кобила. Але не ночувати ж мені на вулиці. Вирішив добиратися до квартири пожежною драбиною, що відділяла мій балкон від сусідчиного...

І що ви думаєте? Пані Маш як угледіла мене, то взялась бомбувати мене згори фруктами і овочами, закрученими у слоїки, хоча і знала в обличчя, що я її сусід, хоча казав чого я піднімаюсь драбиною. Не з моїм щастям! Полетіли на голову бомби-банки з огірками, помідорами, капустою, грушами, варенням. Кількоро зіткнулись з головою і розірвалось, і костюм знівечили, не лише голову. Не чекав такого шаленіючого нальоту пані Маш, мусив спускатись геть і виламувати у квартирі двері, які щойно встановив... Сусіда пані Маш зателефонувала в міліцію, що злодій задряпується в чужу квартиру. То мене спершу застромили у СІЗО, а відтак з покаліченою, набитою склом головою до лікарні. Але який я був ошарашений, коли через два тижні мене викликали до суду у справі намагання пробратись до чужо-го житла, заволодіти чужим майном... Пані Маш подала. І я за рішенням суду був змушений повернути їй вартість консервації, банок і моральні зби-тки...

Не конче вигідно нині бути милосердним, бо за це карають. Видко, я такий уродився, то моя слабість - людей виручати. Дурнуватого могила виправить.

Громадяни, не лізьте у чужі помешкання за ніякі гроші, якщо навіть те помешкання горить синім полум'ям. Бо потім вам суд припише підпал, заставить платити за усе те, що згоріло, і чого не було.

Лицарські вчинки дорого обходяться.


(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS