Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 

Стаціонар. Палата сміху

З понеділка став підданим її величності імперії захирілих - крайлікарні, де мешкали хвороби усіх сущих рас і ментальностей, вилежувалися представники від захирілої громадськості з найвіддаленіших теренів краю.

Повна палата хворих. Молодих, молодших за мене. Чи бува не симулянти, як у гарнізонній тюрмі Гашикового "Бравого вояка"?

І це дещо втихомирило мої розбуянені нерви, що рознервувалися перед тим, торкнувшись холодних хвиль стрімкої ріки недуг, що кишить, як ковбликами, хворими.

Світ йде догори дригом, потьмарюється, коли потрапляєш у лабети монстра, що живиться немічними бздирками "людности", як кит. Десь там, за огорожею, перекритий шлагбаумами, відліпився розлоскотаний світ еротичних посмішок і поглядів, обшальований молодістю і силою, забаганками і успіхом, бомжами і безпритульними собаками, забитий автами і кнайпами... В лікарні наче все спиняється, перегачене червоними світлофорами недуг.

Палата на шість ліжок. На запропонованому мені ліжку матрац плямистий, як мапа Китаю: і гори, і височини і долини в кольорі із "жовтим морем", підписаний, (чи не кров'ю) "Тут слабував Дьодьо + хвороба = любов". Ковдра кимось покусана була, бо полатана. Волога подушка у чер-воні заграви завбільшки кулака Ілька Муромця. Так, у лікарні такі маленькі подушечки, щоб не висипав другого підборіддя, це тобі не Сейшели. "Моя мама пироги більші робить, як ці подушки!" - пізніше пришвартований у гавань смутку і болю оцінив їх Шпінгалет.

Збоку - перехняблена тумбочка, що лущиться, як стара пані, недбало защібнута на іржавий цвях, як ширінька бомжуя, хитається на п'яних ногах. Усе - твоє багатство!

"Застеляйте столи та все хворяками... Радуйся, ой, радуйся, земле".

- Іван - на шланг! - перші слова, почуті в палаті. Це значило: Іван має має йти ковтати "гуму", через яку добираються до шлунку. Щоб дізнатися таким робом про його сучасну зовнішню і внутрішню політику, і що йому треба, щоб приєднувався до Євросоюзу. Зрештою, з отакими пародіями на черева, як у ковтачів шлангу, в той соз не приймають.

- Мироську! До тебе поїлка приїхала!

До палати медсестра затягувала крапельничку.

- Що ти сі до мене приконопатила: "Хочу видіти, хочу видіти!" - кричав у мобільний телефон один з вусатих хворих, сидячи на крайньому від вікна ліжку з карколомним краєвидом на місто і на Карпати, що бовваніли в далечині.- А во, візьми перед себе лимон та й дивисі, то буде моє мордилко.

Як я дізнався уже пізніше, то був "цісар" палати Іван Францйосиф, тому кричав. Він сидів лише у майці, демонструючи свою досконалу античну тілобудову, обволочену жовтизною, навіть очі його заплили цвітом іван-чаю, тільки вуса хвороба не брала: козацькі пишні, відлискували чорнотою.

- Скілько я в же тих коліс наковтався і не виїхав, а заїхав у ще глибшу калабаню.... - говорив якийсь білий апостол з протилежного кутка, лежачи на ліжку, з якого стирчала заводна ручка. - Крапельничко-молодичко, коха-ночко моя...

Застеливши казенною, запраною білизною ложе, здобутою за протекцією, я нарешті розлігся голоблею на скрипучому, як сильний мороз, кричущому ліжку-аеродромі, перейшовши з-під крила чорної птахи під біле крило ангела-хоронителя і лікарки Допомагайлівни, як прозивали С. С. Відключився від світової мережі Марнот, упав, як кіт у сметану, у сон.

Снилося, що я пасу в Заподрині корів, котрі мають вигляд ангелів. А в Чмелинках пасеться стадо кольорових дияволів, у яких замість рогів прути телевізійних антен. Я боюся, щоб туди, в шкоду, не пішли ангели, бо буде біда. Побачивши чорта, ангели злітають на дерева і перетворюються на глечики, повстромлювані на гілки, наче чудернацькі плоди. Дмухнув вітер і глечики один за одним падають, розбиваються...

Розбудила докторівна:

- Ви шо, прийшли сюда відсипатися, пане, чи лічитися, пане!? Через п'ять лихвин чекаю вас у лікарській.

- Чого це вона двічі обізвала мене паном?

- Вона вам сказала два рази "пане", надихаючи на подвиг - вкинуть їй у гамак двох "грушевських", - заокруглив сказане співпалатник з лівого кутка.

В лікарській стогривнева співбесіда тривала не довго, бо кишеня халату була при боці ще пласка, але десь на 90 кв. см.

- Вирок, перепрошую, діагноз, остаточний і перегляду не підлягає - хронічний неспецифічний виразковий коліт,- повідомила втішно після цього лікарка. - Маєте рідкісну хворобу. Такою хворобою хворіє, пане, тільки 12 чоловік на сто тисяч електорату, прошу пана.

Це було сказано таким тоном, наче я - знаменистіть, не рівня простим смертюкам, володарям нудних, зачовганих, багатотиражних недуг.

Повиписувала ліки на фірмкарточці з логотипом "Аdonis", спрямувала у аптеку "Адоніс" їх купувати, бо "там ліки ліцензовані".

Казали хворільники, що кожний лікар закоханий в одну з українського гарему аптек, об які хворі громадяни тут шпортались і витирали ноги на кожному кроці. І не тільки тут ластівячими гніздами ліпились аптеки, але й скрізь у місті стояла пора аптекоріуму. На кожного глипавого жителя - по аптеці! Кожен власник аптеки мав під собою оберемок докторів, допомагав їм виживати, сплачуючи проценти за те, що саме до нього відправляли по ліки своїх пацієнтів.

- Аж хап хапає! Від злості, - обурювався Францйосиф. - Людина нині варта стільки, скільки в неї запасено папірців. Папірців треба багато - папір-ців з водяними знаками, портретами видатних державотворців. Бо як не маєш папірців, то тобі якнайшвидше випишуть останній папірець на герб-папері, після розтину у морзі, відправлять на спочин. Гроші - двигун усіх моторів. Скільки тисяч у тебе, стільки кінських сил під капотом сорочки!


(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS