Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 

Post spiritum. Останній з приборканих

Ранок-панок. Сонце встає із-за шпильчастої кнайпи "Nагла поміч", вмивається загазованими росами. Навколо лікарні попри металевий парканище робить коло бомж Фітнес, що мешкає коло приймального відділення у старім кузові від "Швидкої допомоги", де він собі облаштував вілію. Навіть у ній віконечко є, зашторене біленькою фіранкою, у отвір стоп-сигналу "глазок" вмонтовано, а на чоловій стіні - образки президента країни і св. Богородиці Крехівської. Спить Фітнес, правда, як я пізніше при-дивився, на памперсах-паках від холодильників "LC", у целофановому мішку. Коли дощ, під парасолею, котра теж протікає.

Лікарняне подвір'я заповнюють бігущі громадяни, на лисини, зачіски котрих гадить лікарняне гайвороння. Торохкоче візок, яким підвозять хворим балони з киснем, щоб вони не окислились зовсім, щоб дихали згу-щеним повітрям. Бібікають авта, що їх медики заганяють на день в кошару автостоянки.

Палата працює згідно з регламентом. Одні здавали кров, кал, сечу, інші кололися, ще інші закроплювалися - під крапельницями засмагали, упивалися життям, декотрих здавали у морг. Хто був вільний, курив на балконі, хто в "Гостинний дім" побіг по горілку, хто карти тасував, хто до унітаз-сідала на черзі стояв, хто жував свіжину - фрухти і овочі, хтось "завоздушував" приміщення овочево-ягідними парфумами, хтось читав мудрезні імбецильні газети "Кримінал", "Бульвар", "Нострадамус", хтось прийом рідних та близьких влаштував, хтось в гості пішов до «язвенників», хтось до цирозників, гастритників, зеків і т.д. і т. д., а м'ясник з древнього гербу Драго-Сасів спить... Дихає розчавленим пупцем. Прокинувшись, розповідає мені, бо "діди" палати вже не конче слухають його, небелиці:

- Сняться щораз монументальні сни: салони по обслуговуванню рогатої худоби, де їх вправні перукарі, візажисти приводять до сучасної кондиції, щоб гарно дивилися і пахли, коли припровадять до бойні. Сняться усілякі ребра, як струни кобзи, які я перебираю, як козак Мамай. Сняться свині, яких везу у саркофагах з Єгипту, бо в ближчих околицях уже повирізували.

Нині я бачив кайфовий сон. Всі мої пяної памяті 12 друзів забавля-ються в пеклі - пють слоїками смолу... А обслуговує їх бармен - колишній перший секретар райкому капеУ Мошонкін, за офіціантку секретар по іде-логії Серухіна. Один стільчик, тринадцятий, порожній... Тримають місце для мене: останнього з алкогольних могікан.

- Чого ж всі у пеклі?

- Бо то всьо - селючня. А де їй місце, як не там? Бо де, хто і коли рахувався з тими, хто з слоїків пє!?

Розмова припиняється, бо до Саса прийшов відвідувач. Вуйко Семен, дітвак війни і УПА, приніс м'ясникові передачу, то я вступаюся. Вуйко заставляє племінника їсти з туалетного паперу ковбасу-товстуху. М'ясник пручається, не сприймає навіть її вигляду, як профі.

- Вуйку, то не ковбаса, то останки соєвих недобитків. То така ковбаса, як із дупи кондиціонер. Колись було! Не ковбаса - пісня! Тепер лише ковбасні вигроби, начинені натхненням шміраків від ковбас. Як спеціаліст і шляхтич я не можу собі дозволити їсти оту ганьбу: соєві випари з хрящовими добавками... Я ж люблю прокидатись вранці під шкварчання солонини, вуйку! Я ж 15 років м'ясникую, вуйку! "Салямі" вашій мамі! - ні про що, ні за що відковбасив Драго-Сас фаміліянта.

Вуйко встає і йде за м'ясною ковбасою.


(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS