Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 

Тозько і Миросько. Кукенвег

(автопортрети з пляшкою)

Безпритульні пси-бомжі розпачливо скакали у скрині на колесах, напаковані відходами щастя, що були виставлені навпроти вікон палати - під парканом, на смітнику, аж поки звідтам не вискочив розлючений чорнопикий бомж, то, перелякані «негром» мусили тікати, бо вони ся знають між собою, як лисі коні, не вперше стрінулись. Бомж зовсім не негр, а зашмарований машинним маслом, бо в його «кватирі» деякі нечемні водії зливають використані оливи, то коли напідпитку лягає одпочивать, засмаровується і косить під негра. Негр-бомж - екзота, йому легше проіснувать серед білих волоцюг. На відходозвалище вся лікарня звозила залишки ударного життя закладу, потрапляла туди й вирізка з органів хворих, то було собакам за що боротися...

Птахи ворон-класу, загодовані лікарняними дієтичними кашами, літали, безперестанно каркаючи на молоду державу, що не забезпечувала їх таким делікатесним харчем, яким харчувалися під час воєн: людськими очима, яйцями, мізками тощо. Декотрі з птахів мали багато років, бачили тут почет і самого найяснішого цісаря Австро-Угорщини, бенкетували на усміхнених трупах вояків доблесних армій світових боєн. Тепер як ветерани війни вимагали забезпечити їм безтурботну старість. Тому, очевидно, й пишуть у некрологах, "горе залетіло чорним птахом і зачепило ... чорним крилом". У цих пташок саме чорні крила і саме вони чигають біля лікарні, як колись на побоїщах, відчуваючи наближення людської смерти...

Щоранку місцева жінка попри лікарню тягла на пашу в колишні кол-госпні прерії силянку кіз. Молоком яких споювали хворих. Кози теж скар-жились на свою невлаштованість, мекаючи в сто голосів. Козарня викону-вала при лікарні роль позаштатного відділу - козотерапії. Лікарі багатьом "на небеса дихаючим" приписували пить рятівне козине молочко. За те баба теж "бабки" лікарям від "прибуткового податку" виплачувала. Задарма підпоювала-відбілювала хіба лікарняного «чорнявого» бомжа, котрий мешкав у кузові списаної "швидкої допомоги" і харчувався продуктовими відходами крайсшпиталю.

Але побратими по келишку - лихоборці Тозько і Миросько - того не бачили, хоча більше часу проводили на балконі, ніж у палаті, на свіжому повітрі. Вони туди не дивилися. Вони дивилися переважно у пляшку. Вимагали і в мене пляшку "за вхідне" до палати.

Миросько сидів на ліжку, що по-німецьки скрипіло, і співав українську модернасту пісню:

"Ой, на горбі білий камінь, а у нирках сидить амінь... кукурікуку.

Ой, порожній в мне гаман...Через тиждень йду під камінь

Куркурікуку.

- Не кукурікай, петух! Тебе й довбнею не доб'єш. Камінь роздроблять. Нині вже є такі каменедробарки, що аби ти й граніт мав упечінках, розіб'ют і тебе, не лишень камінь... - зауважив Францйосиф.

- А де я грошей назбираю, аби той камінище забрати з тілища, га!? Кажуть іти на рентген завтра.То не на кукенвег... Лише на мазь треба 170 гривень...На операцію треба баблища, а у мене лише безробітна жінка. Обійдуся. І з каменищем віднесуть... Ну, буде троха тьижча трунище. Але то останній раз, донесуть, йой! Тепер труни не лише з кутасами, але й з ручками на шість персон. Дуже зручні... Знаю з практики. Не одного відніс... Я вже собі й хрест замовив. У вигляді пляшки, з якої виростає хрест.

- Більше пий, таблєтками закушуй, то камінь сам віскоче.

- Поїдеш у Трускавець, там тобі той камінь вимиють. Дьикуй Богу, що виразка зарубцювалася.

До нього підійшов Тозько з чорним пакетом в руках, яким помахав йому перед очима. Пошептавшись, висунулись з пакетом на балкон. А там під бовдуристими фотогенічними хмарами влаштувались навсидячки.

- Пішли опришки пить - камінь виганять. Узяли пляшку інсульту на двох...

- А чому лікаря Макодрая не кличуть?

- Лікаря нині нема. Він чергував сеї ночи, то вихмелиться вдому.

- Я би не пив лікарства, але вони на спирту, то як відмовитись.

- Шо там того спирту... От я брав метилові капельниці - 90 градусів чистого спирту. Справжній кукенвег! Півлітра такої метелехи достатньо, щоб виздоровіти! Лиш баньик голови болить потому. Я всьо перепив на своїм короткім віку. Лише-м не пробував такої, як наш президент - діо-ксинової. Дай Боже, моцної сивухи на наші слабі брюхи!

Миросько з балкона - в палату. Приліг, затулив рота великою робочою долонею, щоб не пахло "випарами Бахуса".

Коли медсестра, налаштувавши систему крапельниці, вийшла, з балкону наставив носа і склянку з горілкою Тозько. Миросько лівою рукою узяв на-лите, і азартно влив у себе.

- Дай вогірок.

- Таблєткою, таблєткою! Кіт пироги з самогонкою їв, як жити хотів.

- Знов зупа з слонячої кістки! - запиваючи останками супу, злоститься Миросько. Без ста грамів, він не сідав до їди. Якщо їх не було, до їжі не торкався, а складав в мисочку, на купку - рихтував піцу по-злидарськи.

- Ніщо так не шкодить людині, як вона сама собі шкодить. Тобою, Мироську, життя тіпає, чи ти ним тіпаєш? Поки тобою так не тіпне, що вже більше не пікнеш, - почав проповідь Фрацйосиф, спостерігаючи за діями Тозька і Мироська. - Видиш, о! Йому мало одної крапельниці, що йде через вену, то відраз і другу бере, через писок. Будеш ти, перепийку, здоровий, бу-деш!

- Івіане, не пи#..и, то вже остання капельниця, то мож, - перервав його Миросько. - Може, то вже в моєму житті остання капельниця взагалі... Ліпше, дай закурити. Перший раз, як лежав у лікарни, я випив 8 капельниць і 10 фляжок кукенвеку, і шляк мене не трафив, теперка наполовину менше, а ти переживаєш... Ти ся смієш, що я в прикрий час пігулками закусую. А чи ти відаєш, що генсек Брежнєв запивав таблєтки "Зубрівкою" і прожив 76 років...

- Так він був чотирижди Герой, а не геморой соціалістичної праці, ти навіть не хто такий?

Миросько встав з ліжка, узяв тичку крапельниці, з підвішеними двома бананами-пляшками, у вільну руку і пішов на балкон курити.

- Як паняга мудрий, то скажи: якщо шило в задниці - це до хірурга чи до невропатолога? - вставив свою копійку В.В. і вивалив від задоволення язика.

- Терпи, козаче, алкоголіком станеш!

- Барилом страждань!

...З розгону устромилася до палати Допомагайлівна:

- Привіт, дорогі мої жовтячки! Як!? Уже закрапилися?

- Доброго дня, Помагайлівно!

- Нема в мене доброго дня. Михайла забрали?

- Вже забрали?

- Куда!

- Та в морггг!

- А він що, у Бога кобилу вкрав? - Вас Вас.

- Ще мені того бракувало, - зсунулися докупи мізерні брови лікарки. - То ж тепер треба якось описати-списати, то не штука...- проговорилася Помагайлівна. - Є в когось якісь скарги? Нема!Ей ви, там, з капельницею на балконі! Я виджу, що ви там, пане, прошу пана, курите, але то саме може увидіти головний лікар, бо його вікно виходить сюда... Дивіться, аби-сте не накурилися. Голлікар молодий, дуже моторний, синок заммагістра. Я потім зайду... - І покинула палату.

- В колгоспі тяжче списати корову, як в лікарні людину, - резюме Францйосифа. - Ту тих претендентів на списання навалом. А корови кульчиковані і ветеринаря за корову по яїлах не погладять. Він мусить щось таки придумати, бо ту корову могло правління колгоспу зжерти. Такі випадки наблюдалися. То правління акт підпише, але є ще вищі товариші: круки з КРУ. І корови не так часто здихають, як люди. Пару штук в рік. Тому, що вони на вітамінних харчах і добре пережовують їжу.

- А правда! Слабу корову мож дорізати, я тото з практики знаю, не з паперу, - ввімкнувся м'ясник. - 15 років скуповуючи скот в західному регіоні держави, щось та виділося.

- Спишут на рака. То такий, що всі помилки білохалатників на себе бере.

- Колись раки жили в потоках-ріках, а тепер - в людях, бо ріки фест забрудньоні, вода слаба.

- Ага! Пішов через цироз раки годувати. А Михасеві було лише 27 років.

- Раки таких люблять - свіжина!

- Ліпше їсти молоду курку в товаристві старцюганів, ніж стару курку в компанії гламурових ма дам...


(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS