Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 

Брикливий чорнобилець

Петльована раса, а нею тут були "чорнобильці" і "афганці", перевавжно відлежували строк у відділенні "черевології", щоб їм комісія підтвердила інвалідську групу - у палаті №9. Опроміненим " кремлівською зорею комунізму" навіть видавали узаконену додаткову пайку до звичайних мініпорцій: яйцями, сметаною, соками, печеньками. Що возвеличувало їх, робило хворими вищого сорту.

Анібал Невмирайло цю слабинку країни використовував сповна, волочачись закладами та установами, що прикривали від життейських негод чорнобильців, не вникаючи в їх негаразди, вважаючи їх пропащими.

- Чорноборці воювали на рідному фронті, спасали Європу від фашиста радіації, то їм полагаетьсі, а за що афганам сметана? - обурювався такій дотації держави чорнобилець Вас Вас. - Вони кого там спасали? Москалів! То най їм дає пайок Москва. Хоть кулями з маком. А нам - подвійний. Спідна бідна Україна буде ще на москалів робити, їх срамні гріхи перед людьми затулювати.

Анібал лежав у палаті №9 з незапам'ятних часів під патронатом завідуючої відділенням Вілени Бовдур, котра за нього вже й забула, бо мала з тими хворюками мороки по саме це, а крім того - склероз. Зависаючий, мов старий комп'ютер. Та й, зрештою, вона вся звисала над цим заяложеним хворобами світом, що в'ївся їй в печінки по саму рукоять. Її тіло вже набрало звисаючого характеру. Голова звисала на обвислими персами, перса звисали, над животом, живіт звисав над лоном... іііі так аж до нігтів, що звисали над пальцями. Сповзучість зумовлювалася роками та й годі!

Завідуюча якось у своєму кабінеті бадала хворого чорнобиляка. В той час задзеленчав телефон, то пішла до рурки і за слабого забула. Той лежав, лежав, аж поки не заснув, виспався, прокинувся уже наступного дня зранку і вже тоді попросив себе добадати... Її щадили колеги, то мало перепадало їй пацієнтів, а ще менше преміальних - хабарів. А як і підселювали, то чорнобильців, бо то були переважно уже легкохворі, ті, що проходили примусовий карантин, щоб їм продовжили інвалідність і виплату пенсій та й додаткову харчову пайку, що сили їм дохекувала.

Палата №9 не завжди наповнювалася. Хіба після гучних свят, коли народ переїдався, перепивався, труївся, проносив, запорював, обзаводився скоропальними виразками чи гастритами, здутими печінками тощо... Тоді тут, як і в інших палатах, кількість пацієнтів подвоювалася-потроювалася.

На вилинялім, пошкаленім тумбаку Анібала лежав "Молитовник для української молоді", виданий у Торонто 1960 р. Це впадало у вічі кожному, хто заходив у палату, як і його коротенькі парусинові штани, що ледве заховували труси і коліна, на вісім кишень простих і сім на блискавках, котрі, як багатоповерхові будинки балкони, всуціль обсідали різнокаліберні кишені. Уся ця екстравагантність з волосатими ногами, грудьми і пофарбованою під тусклий поманаранч головою стримувала схильних до лайок, підіймала авторитет Анібала Невмирайла. Якщо це не допомагало, він натягав на носа в золотавім обідку "околяри".

Анібал - зв'язуюча ланка - по всіх палатах вибрикував, найпікатніші плітки лікарні знав. Обходив хіба що палату "берєменних опришків" (його назва цирозників), туди веселість майже не просочувалась, там прописалась моторошність. Йому, казав медперсонал, Бовдур виписувала заспокійливі ліки, аби трохи вгомонився, аби не брикався. Начебто ревнувала до санітарки Варварки, на босі груди солідарного розміру якої, хотів того чи не хотів, приземлювався поглядами Невмирайло. Чорнобильська бюджетна дієта робила своє. Сметана та яйця йому фест штимували!

- Сину, чом ти не їси солонину? - насміхався над своїм ровесником Василем, якого через дріб'язкову, короткометражну постать, величав Вас Вас і підгодовував відходами з свого столу, теж чорнобильцем, бо виглядав Вас на розкопаний буц Адідас - на юного діда. Навіть тоді, коли підстригся, виглядав на діда підстриженого, обличя якого зухвало посмугував зморшками час, котрі вже формувалися в силянки.

- Жінко добра! Та я не маю коли сі на небо подивити, кілько й того, що в лікарні відпочину! - казав Вас Вас. - Канібал ту за чотири тижні нагуляв 10 кілограм жиру плюс, бігми. Дома сидів на барабули, а ту на салі розчахується... Коли прийшов, то ледве ноги тягнув, весна з його всі соки витягла. А тепер - огер. А тепер він, жінко добра, ухопив Бозю за хвіст і. І додому не хоче віписуватися. Став оратором. Читає мені по дві-три години лекції про кари небесні... А я що у Бога, теля вкрав, щоб мене карав? Самого уже потєгнуло, пробачте, на мидхен-фройлян. Бо де їму буде ще так добре, як у лікарни? Він кочує з шпиталю до шпиталю, то його спосіб життя... Виділи яка в нього сумега? Розказували люди з його села: уже пятий рік отак курсує. З сільської лікарні - до районної, з районної - до спеціальної, з спеціальної - до обласної... потому на курворт і далі по колу... Але може сі спинить, може ту сі вженит. Уже має дівку: санітарку - рабу божу Варварку. А він каже, що він чорнобилець. Він такий чорнобилець, жінко добра, як я міністр... У него, ага: гастрит шлангіт з проявами хитроститу... Він ту для меблів! В него у жопі комсомольські вогні палають, а не Чорнобиль! Закінчив арматурний інститут, що робить з студентів арматуру, то дуже мудраковатий! Ага! Високий до неба, а дурний як не треба!

- Колего без зуба! Ви так не кажіть! Усі чорнобильці - гладіатори! - встромився заспокійливим уколом Віздухай. - Не завидуйте!

Як бачимо, у Вас Васа - крім усього іншого для щастя - й зубів не вистачало, Чорнобиль з'їв.

- А то що за любовники гладіатори? - зацікавило Шпінгалєта, котрий відкозячував свого цупкого носа.

- То такі, пандяче, хлопці, що тільки гладять дівочок, а далі ані пік!

- То пандячи взагалі вопще!

- Мені не до того, в мене анемія, в мені крові півтора літра, групу треба захистити, щоб пенсію продовжили, сім'я - шість душ і двоє внуків, ще один на підході. І всі жиєм на одну мою заштопану пенсію! Мені Чорнобиль зуби повидирав, ади, маю з нержавійки. Мені Чорнобиль дорогу перейшов як чорний кіт, тому я нещіслива людина... - зливав потоки скарг Вас Вас, що виглядав на потертий старий костюм. До речі, гуманітарний, не припа-сований костюм. Вас. Вас. вгинався від розкішної матні, що бажала това-ришувати з землею, бо звисала до нижче колін. Хоч матню козацьку мав!

- А Ганібал не баптист? - запитав ревний греко-католик Бай Чук. - Він казав, що збирається йти жити в монастир. Бо лише там один начальник - Бог!

- Баб тист солодкого дня. Канібал до бабів дуже.

- У чорнобильців билі не до бабиль, - мав відповідь від гол. інженера одного з нафтопахтильних заводів - лицаря збільшеної печінки, що вже теж, завдячуючи інтесивному споживанню випивок підлеглих та споживачів нафтоперегонки, заробив боляк і чекав на прийом 10 крапельниць.

Невмирайло блудив палатами, як просвітитель. Він взагалі, здавалося збоку, був просвітлений, світився, як вимита лисина. Підсідав до картярів, консультував вишивальниць, агітував за Юльку-прем'єрку, за "козацьку" церкву, як не було чим згаяти час, читав "супроводіловки" до медпре-паратів, які колекціонував, збираючи і у хворих. У надвечіря, перевдя-гнувшись у арифметичну сорочку, ішов до Брюхович на ставок, на кава-лерку. Один раз прийшов з того ставу мокрунький. Крутив на турніку "сонце", зірвався і полетів з турніка до жаб у гості, то мало бракувало аби не втонув - застряг головою в намулі...

- Якийсь бізнесмен, підлизуючись до Бога благодійництвом, на березі того ставка облаштував спортмайданчик для трудящих... То я - не перший і не останній. Один там штангу підіймав, то кинув її у воду такой, а міг здати на металобрухт. Останню рибину тим жилізом убив, негідник... Один одноногий грав у бальона, то зламав собі й другу ногу. Хлопчик на колисанці колисався - то саме: у жабалусі опинився, коли фест розко-лисався. Буль-буль... Бо то є проклятий спортмайдан, зроблений за вишах-рувані у парафіян гроші. І Бозя не приймає такого підлизування негідника... Сказано, браття і сестьори: всякоє диханіє да хваліт Господа, а не болізнь.

- Хто негідник? - колисав силянки зморшок на обличчі Вас, чухаючись там, де не треба - в гуляйполі кремезної матні, де, як написала б сучукрпоетка, "приндилося хрящувате очлення". - А ти чого лакомишся на чуже? Зроби собі майдан за стайнев і там мандячся. Виделки для гною в руки - і крути "сонце" - гноянтус на возантус... Хто ж тогди негідник?

- Як хто? Бізнесмен! Бо яка порядна сволоч турнік, колисанку, волейбольну площадку зробить коло води? Богонько йому розум забрав. Сказано: слиши, дщи і виждь і приклони вухо твоє. Я Бога люблю. Бозя казав керівників, бізнесменів любити... То я не можу їх не любити, навіть чокнутих. Ці всякоє іздиханіє направлят на здиханіє...

Коли Анібал прилягав, читав не першої стиглості, пожовклу "Вечірню газету", котра, за його переконанням, навіювала сон, вечірня ж бо! Казав з припозіхом: "Далі ніц не пише - кінець відгризли миши". А в молитвенник і не заглядав, хіба в тумбочку, де запаси продуктові буяли, сало вурдилося: обмінював пільгові ліки на "продуктал" (харчі) .

- Відкрився "букет Молдавії"? - жартома запитував у кожного зустрічного-поперечного, цікавлячись, як істинний християнин, хворобами усіх конфенсій, хоча сам належав до вірних УПЦ Київського патріархату.

- Візантійська церква найправдивіша. Її патріарх Філарет замісник Бога на землі, - щораз зумисне підкреслював Невмирайло.

- Фількіна грамота! - перечив Вас Вас.

- Господи! Ти всемогутній: зроби мене святим Лазером, бо зара поламаю на отих капеересівських атеїстичних ребрах крапельницю! Ти чого бого-хулиш, Вас?

- Я не богохулію. Ексцесленція Філько... ну, Філарет є незакон-нонародженим керовніком цеї церкви. Самозванцем. Забобоном. Як і Архоломій Перший і Улексій Уторой - закадишні друзя не у хресті, а в грошах. Перший Уторому помагаї виживати, бо шле доляри у Стамбул... Вірні вашої церкви у нашім селі, коло Дністра, то капец, жінко добра: заборонили Івану Хрендиляку пускати православного цапа на греко-католицьких козів... А з чого тогди йому жити? А мало би бути: маш пять гривнів пускам цапа, не маш стружи кози сам. При чім ту релігія! Спам'їтайсі, жінко добра! Християни, я вас не пізнаю!

Невмирайло, кричучи "Ізиди, сатано! Бог - не фраєр, він усе бачить!", запускав у Васа молитовником, і той, згинаючись у три погибелі, витираючи козацькою матнею ( за поетесою - оматнінням) пил на підлозі, тримаючи в руках розвалені капці "Sport", втікав з палати. Ночував навіть одну ніч у зекпалаті "Україна". Де спав під матрацом, бо вуха забивали вибухи, що безперестанно продукував вічно увімкнений відеомагнітофон "DESO".

- ...Я, невиспаний, до палати, аби прилічи... Жінко добра, а Архангел...йой, Антангел, - ніяк не міг запам'ятати імені друга по радіації Вас Вас, розповідаючи про пригоду. - А він проводить сеанс з Варваркою. Якраз питаєсі: "У вас, сестро Варваріє, аура темна чи світла?" Тота каже: " Моя доля, брате, у білім халаті. Але аурка чорна". - "Я можу зняти з вас негативну енергію через підошву ноги. Ви в колготах?" - "Та я, як треба, колготки зніму..."

- Ви розумієш, жінко добра!? Хіба я міг дивитися як Варвара буде знимала колготки? І показувати чорну аурку? Пішов я спати у буріни... А там мене мало бродячі пси не загризли. Були би роздерли, якби не такий худий... Ондика п'яного сплючого м'ясника в кропивах, що дуже пропах фляками, таки зжерли... Треба бути стервильним завше, аби від тебе не пахло державними вальорними запахами, бо а видиш... Машко, чого мені тяжко?

Невмирайло в часи, коли не було до чого докласти мізків, лежачи на ліжку в маскхалатних (у жовтих і коричневих кулках) трусах, складав оду Солонині:

Салом насущним хай буде воля єго і в тобі, і во мні і на небесі. Сала дай нам днесь до хліба насущного, до зупи і нині і завтра і вовіки віков. Прости нам голоди наші, яко ми прощаєм москалям нашим. І не введи нас во ізжиреніє. І ізбав од лукавої голоднечі від Сяну ло Дону.

Сало, я уважаю тебе більше, ніж себе самого, то будь при мні. Під омофором твоїм буду я безпечний довготривало. Ідіже ність болізнь ні воздиханіє єстем салоблудом твоїм, мати Солонино, Тя величаєм. Не дай мні віддалитися від тебе - Сало - сила. Роби бах Салом по зубах! спирт - могила: не одного в гріб загилила! Салу помолімся. Аллілуя! І дух Солонини витає над материками і водами...(далі буде)

Санітарка Варварка, що вся була рясненька-м'якенька, тільки голова тверда, а на ній і волосся тверде, оскільки зачіска в неї була клаптями - покусана ножицями, а ззаду, на потилиці звисали три недорізані волосини - щоранку стирала з святої Анібалової книжки пил. І цілувала, хрестячись, політурку. Не так на святу книжку молилася, як на її вседержителя, що впав їй у око і збирався постригтись у монахи. Тому що всі доступні лікарні пройшов уже по третьому колу, то тепер дорога стелилася в монастир, де теж можна безкоштовно жить.

Часто Варварка сміялася. Сміялася, начебто автомашина заводилась на старім акумуляторі. Сміх той теж надто вподобився Анібалові, як і окуляри в золоченій оправі, що надавали Варварі вигляду не санітарки, щонайменше докторші-доцентки. Тому він просив Варвару сміятися іще, поки не заведеться її мотор. Але мотор не заводився, і це до безмежжя тішило брикуна-чорнобильця, аж до закохання в той: к-г-с-т-р-к-к-тттт.

Порозуміння молитви і сміху, зняття негативної енергії, скажемо заздалегідь, призвело до того, що Варвара почала підгодовувати Ані-балика, приносячи з дому без емульгаторів, барвників, консервантів святі сільські продукти, заряджаючи вітамінами і позитивною енергією Невмирайла. І таки достиралася, домолилася, досміялася. Виписавшись врешті з цього лазарету і запізнившись на останній автобус, Анібал поїхав не у Монастир, а в приміське село Куцилівка Горішня: до Варварки на шкварки, прихопивши з собою усі свої багатства, що вміщувалися у опаси-стій дорожній сумці, і друзяку Вас Васа, щоб наївся людської антира-діаційної їжі, і менше квакав на Українське болото.

Там, як розповідав Вас Вас, "Канібал" продовжив "больничне", замилуваний м'якотілістю, секслюзивним сміхом і золоченими окулярами дівчини... Йшов помалу на поправку, замучений весняним авралом, Вас Вас. Його потаєм'я-матня вже світанками подавала ознаки життя.

***

Хто сміє казати, що у лічниці життя сіре!? Щодень зранку ми починали лущити з бластерів кольорові таблетки, як в дитинстві квасолю, лише потріскувало. Пригоршнями у писки закидали: жовті, сині, червоні, зелені, білі, чорні...

- Дуспаталін!

- Децибел!

- Дицинол!

- Креон!

- Ланза!

- Мезим!

- Лінекс!

- Ессенціале!

- Бі-пі фол!

- Децифал...

- Люцифер!

- Дуцидибіл!

Котрийсь чхає.

- Будь здоров!

- Постараюсь. Дякую.

- Але не їж синіх таблеток, бо завчасу посинієш!

Тоді - "поїлка"! Прив'язували до крапельниць, як корів на високо-механізованій фермі.

Крапелиночками скапує або здоров'я, або життя. Як в кого. Про то хіба знали лікарі та трохи медсестри, що більше дбали про свої фігури, нігті, брови, зачіски, ніж про отих лежнів. Звиклося, забуденнілося, притупилося почуття співчуття до кольорових хворих, бо їх он скільки! Стіни німецькі тріщать! А ще скільки буде!!! Щодень прибувають, відбувають... конвейєр працює цілодобово і без вихідних, роками... Не втопиш серце у сльозах. А зарплата треба! Кому хвороба, кому дохід!

Обхід Помагайлівни. Кожен з попсутих припасає для неї якесь запи-тання, прохання.

- А мож мені уже піти в магазин?

- Пані, прошу пана, ви вже можете в космос летіти...

- В космос - понятно, ту всі готові до такого польоту, а в магазин - неро-зулітно.

І на цей раз, як завжди, Вас Вас канючить:

- Помагайлівно, переведіть мене у дев'яту палату.

- Тобі ту зле? Тебе поклали на депозит. 10 процентів принаймні гробових гарантовано! Життя наше - копійка, а похорони, навіть телепня, нині тягнуть до шести тисяч. Я інтересувався... - мудрагельствує Франц-йосиф.

- Там у передновок ліпше годують, Помагайлівно. То кінцева палата. І кухарки там уже не ділять їду, як ту во, ніби якому зеку: два кавальчики просвічувані хлібця, лижку кулеші... а викидають майже всьо з відер. Їж - розперізуйся!

- Добре, пане. Всьо залежить від поведінки вашої хвороби, пане! Спра-вуйтеся! Я покульгала, бо маю лєкцію в студентів!

- Пошкробайсі, "пане", в кишені, тоді буде переланцовка, - радить Вас Васу Францйосиф.

- А що сі там шкробати, як там пусто! - відгопується Вас. - Хоть я в Бога капцями не кидав,але три сім'ї на одну мою пенсію жиє! З мене крім ана-лізів ніц не візьмеш! І то лишень по непарних числах.

- Не їж, таблеток, бо вмреш! - робить зауваження Балабану Миросько.

- Як не їсти, то ж великі гроші коштує. Купив протефлазід за 170 гривень!

- Боже праведний!!! Ящик кукенвеку! - вигукував Миросько, що всі ціни прирівнював до цін на спиртне.

- Їж, не їж... Гава хвороба тебе зїсть...

- Нічо, нічо. Слабий - також сила: злапав муху, та сі всцьила! Ха-ха!

- Сміялася стара криса Лариса, поки котові в зубах не застрягла.

***

В місцевому умивальнику живуть мільярди - 850 сортів мікробів, більше, як у Швейцарії виробляють сирів, що аж страшно. Без мікроба - ні їди, ні води! Вони тут правлять бал. У кожного мікроба - своя хвороба. У кожної хвороби свої віруса і паруса. Спеціалізація!

Я дивлюся на літнє задубіло заголубіле небо, подекуди заялозене хмарами. Там літаки, що вистрілюються з місцевого летовища, розвішують з краю вкрай білі шнури, виплетені з дорогого національного диму, на які ангели розвішують памперси душ людських, щоб просихали. Там наше майбуття. За вікном настирливо каркає стара партійна ворона, що за-пізнилася на сніданок, налітують години, проходячи курс молодого бійця нововисиджені ластів'ята.


(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS