Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 

Шпінгалєт

Наймолодший хворий у палаті - студент-заочник якогось підпільного "кустарного" місцевого ВНЗ (розміщувався на окраїні міста, в кущах), яких нині наплодилося, як мобільних телефонів. Йому тут же причепили прізвисько Шпінгалєт. Потрапив до лікарні з виразкою шлунку. Шептали: штучно змайстрованого, щоб уберегтися від призову до війська. Бо відкупитися від служби не міг, не було за що. Тисяча доларів для сім'ї, яку утримувала мати-одиночка - нечувана сума!

Розмазунчик. Матір заставляв перші ночі ночувати в палаті. Та бідна каблучилася на матраці, що підкинув Ігурець, на підлозі, а вранці бігла, щоб встигнути на роботу. На день приїжджала бабуся з села і пестила онучка, п'яти скоботала, ступні ніг розтирала...

А він хизувався:

- Я дома з'їдав 150 пельменів за одним махом.

- А де тілько пельменів набирав?

- Мама робить в пеліменні, то що не міг собі дозволити? І пироги - любов моя. Я з'їдав по 60 пирогів за раз!

- Через то білий, як міль. Через то й маєш язву, канарку! - Франц-йосиф.

- А при чім тут язва до пельменів? То взагалі вопще. Як я люблю пелімені.

- Ти шо, маскаль? Шовініст? То азіатська страва! - Драго-Сас.

- Усьика любов чоловікови боком вилізає! - повчав війт. - Ти, Шпінгалетино, ти, дишлю без штильваги! Що ти брешеш. В тобі сі один нормальний український пиріг не вмістить, ти сам - як державна пельменя: мацьопкий...

- Вуйку Йване, ви ліпше розкажіть, як ви стали Габсбургом - Франц-йосифом. Ви би малисі лікувати у Відні, а не туво...

Францйосиф скидав з ноги повстяну пантофлю, схожу на великий вареник, і пригощав нею малого.

- Загроза життю студента тягне на статт. кримкодексу!

- Ти такий студент, як з мене Папа Римський. Забрали би тебе борше в армію.І там виправили троха. Як ти будеш нечемний, я зателефоную у во-єнкомат, скажу, що ти симулянт, що ти наївся аспірину, аби жолудок поп-сути, в армію не йти, га?

Шпінгалєт вмовкав, витягав з тумбочки чорну торбу "BOSS ASS" (ан-глійське ass - укр. дупа - авт.), виймав з її пащі снікерси, наминав, аж за-хлинався.

- Ти, боссяку, ти! - бурчав Францйосиф, дивлячись, як той теребить шоколадки.

Шпінгалєт часто забігав у гості до сусідньої палати, де вилежував свою біду його земляк, що мав прізвище Балабан, кричав до нього сміючись:

- Балабон, дай банан!

І той запускав у нього капцем 45 розміру. Регочучи, Шпінгалєт робив ноги.

- Ти би ліпше книжку брав до рук, а то я вже можу йти сам здавати екза-мен... - настановляв хлопця як сина Францйосиф, що мав манорію усих пов-чати. - Нема кому тобі спину дубовою палицею помасажувати, то може би-с сі виходив...

Коли в палаті ночувала мати Шпінгалєта - пані Ані, Балабан приходив до неї на побачення... Тулилися в кутку палати, любов закручували. Світилися здобними калачами штани Ані, налиті стегнами, аж по пупчик. Повноопуклі білі портки, крізь які випулювалась пельменні сіднички жінки, додавали хворим натхнення ковтати пігулки, бо ж варто жити на цім пружнім світі, коли є ліричні жінки, бо "лірика тіла хтіла і пахтіла".

- Шо ти в ній знайшов? Вона - ніякуща! - питав потім Балабана Вас Вас, що мав свої стандарти щодо параметрів жіночої фігури. - Ані sр.., ні грудей, ані того, що в людей. Якщо красти, то мільйони, як любити, то перльони! Та ще, Балабанику, з твоїм кардаником... Смішне!

Через кілька днів Шпінгалєта вхопили болі в животі, він ковтав спаз-малгон, ношпу, райзував по ліжку, стогнав, аж поки не викликали хірурга, котрий збадавши хлопця, виніс вердикт: "Апендицит! Негайно у хірургію".

Поклали Шпінгалєта на інвалідський візок, що йому сподобалося, бо всіляко крутив його ручками, колесами, натискав на гальма - бавився поки санітарка, що мала, мабуть, Права на перевіз по лікарні хворих, бо теж була з того села, яке забезпечувало край провідниками, закінчила залізничне училище, піпхала наперед себе в хірургію.

- Везут мі, везут мі, а вже моя душа чує різати будут мі! - не тратячи оптимізму, заспівував Шпінгалєт, щоб показати свою безстрашність. - То пандячи взагалі воопще!

Вночі його й прооперували, вирізали апендикс, засмічений пельменями і пирогами. А вже через три доби він знову повернувся у рідні пенати.

- Руска їда не підходит українському хлопови, - міркував Віздухай, навідавшись в гості, бо йому було нудно у превілейованій палаті 13. - Тим більше - пельмені з начосом.

- Я би на вашому місці співав пісню " І ясен раз у раз скрипів..." - відбивався Шпінгалєт.

Коридором проторохкотів віз. То значило, що приїхало з загальнолікарняної кухні обід, пора задобрювати кендюхи. Дискусії у такий час захлинались, немилосердно, по-німецьки рипіли ліжка, звільняючись від тягару хворих. Починав дихати холодом холодильник, що мнявчав у холику побіля лубкового образа... Витягали з тої шафи добавку. Надворі піднімали гвалт ворони - нагадували про себе, про те, що й вони зголод-ніли. Якщо їх не підгодовували як слід, птахи починали інтесивно обля-пувати голови перехожих...

- Нах остен, - командував Ігурець. - Вставайте, грані і холодні. До жолоба! До корита, братва дієтная, підтюпцем марш!

- Ой ми будем їсти. Ой ми будем пити.... - підспівував йому Шпінгалєт. - Просимо Тараску чай підсолодити...

Хворі хапали тарілки, горнята, ложки і човгали за зупкою.

Зелені дівки (одягнуті у фірмовий зелений одяг), що теж закінчили залізничне училище за спеціальністю "провідник", не подавали через поріг миски, бо були забобонні.

Їда двояка: дієта столи № 4, 5. На сніданок або манна каша, або каша манна, або паровий омлет "крихітка", або омлет паровий, в залежності від дієти. Таблетка масла, два шматочки хліба, цай, цай, цай, да конареєчка жалібно пайот...

На обід - суп-слизь протертий або не протертий, з двома-трьома черв'ячками макаронів, де плавав "адін жир" на всю тарілку; гречка розчавлена і могла бути ніздрювата парова «контлєта» кусником; чай дистильований, три шматочки хліба.

Вечеря: мамали га на воді, два окрайці хліба-кирпіча (половинки), цай. І на добраніч! Пий цай, церево кохай!

Про перчене, солене - забудь, майсі!

Авітамінозна лікарня. Тут лише вірусів багацько. Царство мікробів!

Проте слабі собі дають раду. Компенсують недоїд не тільки крапельницями, защиками чи таблетками, але й чимось вітаміннішим.

Але добре й то. Бо коли лежав у "райліквідарні", то й цього не зафасовував. Коли тут прилягали люди з далеких сіл, то прощалися з рідними, бо не знали чи назад повернуться живими, чи трупними.

На сніданок там подавали замість чаю окріп з хлоркою і "більше ніц".

На обід бирщ з мухами або комарями, не борщ, то була фірмова страва кухарів шпитальки. То був такий український борщ, що в нім Україною й близько не пахло, навіть радянською.

Наїмся бирщу і дрисвищу, зі злості...

На вечерю вкидали у тарелі якусь гуманітарну куську з "кирзи" - хуліш-дуліш, зготовлений з дуль зі з маком, або з комаря.

На добу відпускалося на їду 1 грн. 20 коп. А в Одесі чарка чорної кави коштує 15 грн. Хоч жий, хоч радуйся!


(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS