Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 

Ще з макраме теревенів

За вікном глузує жовтопикий Місяць. Геть вистобурчився на заспанім небі і безсоромно зазирає у вікна нездужарні. Йому добре жиється, йому клізм не ставлять, не крапають, не засипають пігулками, не вишукують прострати гумаком-рукавицею, не вирізують жовчного міхура, не видо-бувають каміння, навіть не беруть сечу на пробу, на дієті не утримують, защиків не, йому не треба навіть купувати для лікарів гумових рукавиць.

У палатах гомоніла ніч, ткала макраме розмов.

- ...Дід здавав на аналізи тото. А йому забракували, бо тотого було лише капіцюнцю. На другий ранок дідо заносить в сестринську цілий літровий слоїк: "Маєте, беріт кілько вам треба, а рештов мастіт собі голову..."

-...Після операції дід сидів і чухався в предєлах матні, а Митер скажи йому: " Що ви там шукаєте, ваша мосць? Яйця у відрі!" Дід з ліжка і пішов шукати відро з яйцями.

Сміх.

- Хвороба, як жінка, є загадкою. Не відаєш, що від неї чекати: чи зрадить, чи подасть на розлучення, вимагатиме аліментів.

- Але не виразка. Виразка виражає рівень стосунків в суспільстві. Причина язви не в тім, що ви їсте, а в тім, хто вас їсть і скілько часу. Це може бути ваша жінка, діти, начальство, партія, сусіда, робота...

- Я давно кажу, що то від чокнутих.

- Може й так. Бійтеся чокнутих, в оточенні яких перебуваєте!

- Усі війни заварюють скажені пси - черева, бо люди гинуть за вищосортні черева, що ніколи не можуть вгомонитися, наповнитися, усі хвороби - бунт черевної порожнини. Черевино, світку ти наш!

- Господь зробив велику дурницю, обладнавши людину черевом...

- Черево - це ще не все, але це - все!

- Хвороби ростуть від тіжкої пийроботи, тому й люди в селах вже закінчуються.

- ... і в гурті нашім сам Холєра... Гуляю-співаю, як Бандера.

- Лишилосі в селі нашім три хлопа і то два з них алкоголіки, а решта - пенсіонер. Я був четвертий, а вобще - третій, бо дідуньо не пив уже, лише нюхав корки і йому доста того було, аби сп'яніти і лизатись та співати з псом. А тепер лише два. І обидва такой пузаті, з розширеними печінками. Далі не буде!

-... Дід Дмитро сам живе на окраїні села. З коровою Фасолькою. Яка то у нього вчена корова. Радимо старому:

«Діду, та не мучтеся, продайте корову і будете мати спокій». - "Ти хочеш, аби я вмер? - "Хочемо, аби ви довго жили". - "Що я буду варт без Фасольки. Корова - мій друг, товариш і брат. Мій комунізм! Як я її продам, то не буду мати навіть з ким побалакати. Бо хто старого хоче слухати, чи з старим компанувати? Ніхто! А так маю Фасольку, то є Боже сотворіні, кілько й мої втіхи. Корова не жінка: не сварит, не шастає по кишенях, не вимагає грошей на нову спідницю. Обходиться тим, що Бог християнину післав: напаслася і ремигає". Але дідище бреше! Він щораз іде на цвинтар на рантку до свеї покійної жінки Оліяни. З нею балакає й по дві години, а поміж тим з хрестом цілюється, а з могилою обіймається... З цвинтаря завертає в міні-шопу, понюхає корки і йде спати або в канаву коло хати, або в жолуб до корови...

- Йо! Село зійшло на пси й на діди!

- У нашім районі на сім сіл сего року вродилося одне дитинча і те дівка, татарка. І то вродила молодиця, якій минуло лише 60 років. І ту дитину злагодив кримський татарин, коли баба лікувала у Саках свій шелемендик.

- Набіги роблять українки на татар хоть тепер, аби відплатити за колись!

- В 13-ій палаті лежать два чудаки. У одного хвороба Крона, у другого хвороба Запора. Їден бігає на день в туалєт двадціть раз, а другий йде один раз на сім днів. Лікарка не може собі дати з ними ради. Переплутує, котрий двадціть раз, котрий їден... "Котрий то пан з Фори, що хворіє на запори? А той що з Росова - на проносова"? У того запори шлунка відтогди, відколи сі вженив, а в того навпаки: відколи розвівсі з Нінкою - проноси… Ви розумієте в чім ту трагедія? Де діагноз заритий?

- Ухопила би вже раз хвороба Крона дона з "регіона", а не з Стрия керона, то не каламутив би водичку у державі.

Опівночі гармидер вщухає. Відносно. Бо один плеще в долоні, відбиваючи комарям яйка в темряві, що липнуть тільки до нього солодкого.

Тоді береться до роботи шляхтич з Драго-Сасів, що вже довший час проживає у лівому куточку палати. Вечеряє чи снідає. Чамкає, спльовує, кланцає зубами, ходить в туалет прати замащені рушники, пеленки, бо йому зробили операцію на пупкову грижу (в нього тепер за пупчика велике свиняче рило, що дивиться на світ білий з-під розщібленої картатої сорочки).

- Хто вам такого наробив? - питає в нього якось медсестра.

- А хіба я знаю. Лежу під подушкою, прийшли львівські кілери в білих халатах і вчинили. Груба робота, правда?!

Францйосиф сідає на ліжко обличчям до вікна і виглядає чи не йде з його горбатої малої батьківщини, з розпайованих гір Карпатських пані-баскарані в білім жупані на оцей свій, один з багатьох, прокатний полігон. Може отак продеревеніти цілу ніч... Що ж то буде, коли той вірус не покине його зболене тіло? Як не покине він, то він покине його, цей світ, піде і піде, і вже ніяке земне тяжіння його не спинить. У нього ж гепатит-Ц. А ніч така, Господи, місячна, зоряна... Мерехтять зіроньки поміж тополями...

- Кува мат, - розпачливо кричить у вікно, у ніч Фрацйосиф, коли шляхтич-м'ясник з Драго-Сасів занадто видзеленькував каструлями, склянками. - В день галки крячуть... Уночі нетяги! Казав - купи собі пластмасову посуду. Ти що, відьмак, дик, що уночі їж? Та ніхто від тебе не відбере, ньи! Людям спати не дає! Мені снився вірус, завеликий як слон, кува мат, а ти спугнув, може то був той вірус, що мене дожерає. Я би хтів з ним побалакати...

- Мікроби і віруси мої сплять, то я мушу уночі, мені вони й так не дають жити, ті, що нахапалися всередину. Ти не видиш, яке в мене животяро? На роботу зрання ніхто з нас не йде - висипай кінську голову.

- Треба було менше надривати пупа за столами з питтюхами, то би нині не зацвів твій пупець "мов троянди пелюстки уста"...

- Та я мав панську роботу... Що може буте красивіше за м'ясника-перекупника? Купив телицю, продав телицю, і в кишеню різницю. Всьо!

- Ото-то: надривав пупа за п'яним столом... За кукенвеком! І підірвався на міні дурних грошей.

Переривав нічні чування і п'яний Миросько - хро-хропів, підклавши під манюню-подушку пляшку від кукенвегу. Війт підходив до нього, тормосив, сварив "ти перестанеш чи ньи!, градусник від того збивається". Тільки но відходив, Мирось знов затягав тої самої. Тоді Францйосиф кидав у хропуна пластиковою пляшкою води "Горянка". Миросько пробуджувався, хапав пляшку, відкорковував, жльокав воду і знов укладався.

- Який він слабий, коли так храпит, як ескаватор. То треба мати силу так відхрапуватисі.

- Зробіт йому ровер, - радив Драго-Сас. - Буде завивати, як сирена, але не хропіти. Запаліть між пальцями ніг папірчики, то конче помічне. Мені, як я пас товар, отако зробили ровер, то я своїм ходом зїхав з гори за секунду.

Не наважувалися.

Тоді Сас питав у товариства:

- А ви їли в своєму життю хоть раз бичачі яйця, смажені на спирту? Ньи… Ви багато втратили. Яка то смакота! Запишіть рецепт, бо як умру, то буде велика втрата для національної кухні...

Буйство тиші - рідкісна у лікарні річ. В найтихішій тиші чути, як ангели літають, як у них поскрипують старі, незмащені крила... У них багато роботи! А олива дорога!

Ніч, підклавши під голову камяну подушку міста, нарешті заснула.


(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS