Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 

Мисливець

Як тільки у палаті звільнялося місце, на нього вже чекав у коридорі з усім бойовим причандаллям блідожовтий новачок. На цей раз місця не було, то тимчасово, аби не повертати додому, поклали на ноші, котрі притарабанили з маніпуляційної, Мирона з Балицького району - досить жвавого і компанійського чоловіка - фірмана, водія, танкіста, тракториста, приголомшеного мисливця, рибалку, що постійно гнув сухого вовка, возвеличуючи свої пригоди-подвиги.

Уже наступного дня до нього навідалась дружина не з швидкою харчовою допомогою, а привезла книжку "Охотнічество" і гвер (обріз). З книжкою не було ради. Усим підпихав її охотник, щоб читали і приєд-нувалися до хартії мисливців. І ти мусив ознайомитись з першоосновами вбивства звірів, боявся, щоб і тебе не пристрелив.

А які соми Мирон ловив у Дністрі! У два рази довші, як він сам! Якось Мирон тягнув сіть, сполошив у ній сома, то він його годину безкоштовно катав по Дністрі аж до Хотинської фортеці доабордажував, а там змучився. Додому Мирон добирався з туристами, яким тою рибиною заплатив за дорогу. Іншим разом зловив крокодила, що запливав сюди з Африки аж, щоб поласувати свіжими жіночими стегнами.

А як його вовцюги боялися. Сіроманці чули його запах за 5 кілометрів, то коли той наближався до лісу, втікали у відрядження: на Довбушеві Скелі, де можна було без проблем поживиться туристами.

А як він заблудлого вовка-емігранта налякав! Що той, підібгавщи хвоста, утік з території Балицького району в сусідній, Золочівський, і дав клятву, що поки буде живий, не посміє повертатись, і слова дотримав. Ба більше! З переляку вовчисько зайшов аж на територію східної України, де всі місцеві вовчики-братчики були алкоголіками - харчувалися переважно п'яничками, - а його, галичанина, що не вживав алкоголю, загризли. А ось в нашім дистрикті всі звірі тверезі і коли зачумлене начальство суне їх полювати, чують тих кріслочухів по алколгольному смроду за кілометр, то мають час втечи за кордон.

А як Охотник пив коньяки, коли голову колгоспу возив! Навіть з першими особами краю! З самим самуським! На закритих пиятиках. Тяг-нув зі столів, засіяних чорною ікрою-висипкою. З ним навіть вітався за ру-ку Сам Володько Щербицький!!! Коли приїздив "попояснічать" на полю-ванні у заповіднику Княже Токовище.

Крім того він був особисто знайомий з генеральним прокурором краю, якого завжди вгощав свининою на Різдво, бо той прокурор був віруючий. І навіть раз приїхав до Мирона на коляду, то він йому за повагу віддав лопатку забитого дика! І на тім їх дружба припинилася. Оскільки прокур, коли м'ясо вепра їв, поламав собі зуби мудрості... А прокуророві без зубів мудрості не годиться.

На третю ніч тимчасового перебування в палаті, Мирон потрапив у аварію, не виходячи з палати. Серед ночі усі мешканці були перепуджені грюкотом- тарахкотом. Аж бачимо, якийсь диявол встає з підлоги. Ввім-кнули світло. Наробили рейваху. Виявляється, Мирон упав з носилок-катафалка, а то достатня висота, аби при падінні поламати ребра чи ще щось крихке.

- Ади, був би-м ся забив. У лікарні! - витираючи кров зі скроні, говорив Охотнік. - Ну хто би ся до такого міг додумати. Скажи кому - не повірить! Смерть чигає за кожним, що й не знаєш, де тобі ногу підставить. На охоті мене не пристрілили, то ту...

- Ти шо, дома на підлозі спиш? Як то мож впасти з такого жолоба? - питав його Францйосиф. - Ти уже не дітвак і ще не каліка. Та тобі п'ятде-сятка либиться, хло, а ти ще уночи материної цицьки шукаєш. Маєш!

- А може, його дикий кабан скинув, за яким він полював? - підсміховувався нащадок Драго-Сасів, на якого мало бракувало, аби зва-лився Охотнік. - Був би мене задушив, то би мені вже не треба було капе-льниць. І борги віддавати...

Мирон, тремтячи, розповідав колегам:

- Мені сі приснило, гіби я їхав на охоту, вибіг з корчів вовк, кінь сі схарапудив і на мене падає віз, то я, щоб ухилитися від каліцтва, посунувся вліво і гепнувся. Але-м ще чув як кінь укусив мене за вухо. Шо тут непонятно? Я вже таке мав. Рік тому насправді забився, упав з воза, кінь мене вдарив копитом у груди і дотепер в лівім боці болит.

- То, видко, якийсь розбійник, не кінь!

Розбуджені шарудінням, приплуганились медсестри. Попозіхавши, витерли розбите біля скроні обличчя невдахи. І дали укол супроти температури, що підскочила в Мирона, а виявилося - защик від високого тиску. Надранок Охотник, що не спав, кричав:

- Мені зле! Ратуйте!

Поміряли йому тиск, а той упав до 100 на 60.

Вранці, прелякана виробничим травматизмом Помагайлівна, відправила Мирона, аби себе застрахувати від непередбачуваних наслідків того ліжкопаду, бо постраждалий скаржився на біль під лівим ребром, на рентген.

- А я вчора з ліжка впала, отом сі я догуляла, шіді ріді да! - зустрів приспівом Мирона, що повернувся зі рентгенсалону, Шпінгалєт.

- Біда, братці, - ще дужче загострилися вилиці Охотника, коли принесли фотку-флюрку грудей. - Виписують мене звідсика. Ади, як не ребра, то під ребрами… знайшли щось в легенях. Переадресовують в легеневу лікарню.

Коли вже Мирон відчалив, довідались у Допомагайлівни, що в нього виявили туберкульоз легень відкритого типу. До того ж, з лівої легені, куди його кінь копнув, шматочки м'яса відпадають.

Резюме Франццісаря палати:

- Дурний сон і падіння допомогли таки поставити Мирону нарешті правильний діагноз, а якби не ноші, якби місце вільне було в у відділенні, якби справа повернулась? Ось вам, краяни, приклад, що у лікарні треба бути скромним: не цюлюватисі, не обійматисі, не ручкатисі з першим-ліпшим, не грати в карти, не дихати комусь в чоло, не ходити до дівок у венерологію і тому подібне, бо можеш від бактерійоносів набратися смерті. По палатах, шановний колего без зуба, - підколов при нагоді Васа, що вивалив з перестраху язика, - бродять різношерстні смерті, тому обережно на пово-ротах!

***

В передостанній день лікарняного перепочинку справляли свято останнього укола і випускний вечір Миросько і Тозько - друзі по виразці і келишку. Жінка привезла з дому Мироськові щос, щос докупили, на балконі цементну долівку накрили, повсідалися по-мусульманськи. Пані фірманиха підливала, і вйо, гнідий!

- ...Купіть в мене постіль, - коли свято завершилося, запропонував Тозько, - бо вже нема ні на горівку, ні на їду, ні на дорогу, і до Неба також, ні на фальбанки до труни.

- А на чім ти спати будеш?

- Мой, якось останню купальську ніч перекантую на матраці, то ж не на мотициклі, на голову не капає, у клин не дує.

- У мене є похмелятор. Компот заграв...

- Лийся, блакитная пісне! Життя мого океан.

Він таки пішов по палатах, таки за півдарма продав цю білизну і таки відразу й пропив її. Казали, так нагуглився, що під моргом його підібрали як такого, що самому не вистарчило сил дійти до тої студні, хоча вже й носом підпирався. Казали, що Тозько тимчасово пішов у прийми до приві-лейованого прилікарняного бомжа Фітнеса.


(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS