Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 

Віздухай перевтілює повітря в порнографію

Ротації в палатах безперервні. На потоці вселення і виселення - завантаження і вивантаження. На місце Мироська припхався понищений шоферкою дальнобійник - Бай Чук, бо тільки вуса його виглядали на свої роки, були гонорово закручені, а все решта - запущене, з на 20 років старше.

Печіночнику-гастритнику Бай Чуку, якого фест здувало, Помагайлівна рекомендувала не робити з черевної порожнини підземного газосховища, а відпомповувати газ при першій-ліпшій нагоді, щоб там вода не заплодилася, а у воді раки.

Бай Чука, як всіх тут, миттєво прехрестили на Віздухая, через те, що псував повітря. Загазованність палати посилювалася і перевищувала всі допустимі норми. Від перевантаження повітря метаном міг статися вибух. Навіть штучно влаштовані протяги (підперті капцем війта балконні двері) не рятували становища.

Але то було від чого, як він харчувався! При зарплаті 3000 грн., міг собі дозволити бурхливі забави з їжею. Щораз повторював: "В продуктах, коле-ги, - сила народу! Туман яром котиться, дуже жерти хочеться!"

Тумбочку перетворив у курник смажених курячих лапок, яєць, і пере-пелиних. У шафці його росли банани, апельсини, мандарини, гранати, грейпи - Африка!

Бай Чук, сідаючи трапезувати, одвертався, здавалось, не тільки від співпалатників, але від світа білого, до стіни зубами і жував. Уранці, наприклад, знешкоджував півпачки масла вершкового, випивав слоїк чаю, або соку, відтак накришував цілу мильницю ковбаси і чмакав. Тоді випивав півлітру сметани, строщував дві-три яйця варені або випивав сирі, підсував "тазик" манної холодної каші... Все це з неймовірною швидкістю зникало у його мартенівському шлунку.

- Гамлет ізжер омлет і сто котлет...

Опісля брав до рук газету "Кримінал" закривав нею обличчя, (видно, на перших порах соромився) і лякав щуриків пуркачами. Після двох-трьох прочитаних абзаців засинав.

Спеціаліст по нерухомості, томлючись під крапельницею, щораз вигу-кував:

- Гази! Надіть противогази! - Ховався під коца і звідти пускав дезодо-рантні бульки.

- Ти престанеш, чи ньи, - сварив Бай Чука цісар палати Францйосиф, лежачи теж під крапельницею. - Я купив синтетичні ліки за 500 гривнів, і такі, що бояться світла і сірководню, шо ти мені звернеш гроші? Я конче радий знати! Я також жити хочу. Я таки поламаю на тобі оту крапельницю...

- Йди на балкон. Порозганієш круків-кряків, - озивався з лівого кутка нащадок Драго-Сасів.

- Чоловіче, май совість! Ми на тебе напишем скаргу головному лікареви і голові облдержадміністрації, аби тебе віписали відцика, бо ти нас усіх тут подушиш. Екологію Прикарпаття псуєш, порушуєш Кіотський протокол про зменшення викидів парникового газу в атмосферу.

- То треба мати ще й яке здоров'я, щоб отако: зрив за зривом. Як у Новобогданівці!

- Аби ти вже, Бай Чуку, борше здох, - допекло м'ясникові, - то не будеш шляхту викурювати з палати. Я ж неходящий! А ти, що не ступиш...

- А ось німці усі отак роблят, і нічо, а як я один, то страшне. Ви що ліпші від німцюрів? Я з німецьких швабів-колоністів. То - в генах, колеги! Пер-дон!

- Ти не німец, пердон, ти Фашист! Ти з палати робиш газокамеру, конц-лагер Авшвіц!

Але бойкфренд Бай Чук на ті всі прокльони розрядився таким розго-нистими #ердюками, що палата розтікалася, якби у неї утрафила бомба.

Шпінгалєт з розпуки телефонував до матері:

- Мамо, забери мене звідси, бо я не вітримаю. Вуйки-фашисти так фугасят, що я оглух на ліве вухо, як я буду лекції слухати?

- Але глухих в армію не берут! Піди, Ігорчику, у місто на той час, до вуйка, наїжсі там пирогів з фасолею, тогди їм сі відплатиш, - повчала мати сина.

- Бувай здорова, мамко... Хімічно-газова атака. Єслі что, счітайте мене комуністом...

- Вібачійте, колеги, але такой хочу бути здоровим, - виправдовувався Віздухай.

- Менше треба жерти. Не віз за раз, а лише пів.

- Ти вже й штани попалив. Та покайся, май совість, чоловіче! - сердився начальник палати. - Іди вісповідайсі.

- То нє, то хвороба так мене завіздушує, колеги. Я ту безсилий.

- Мой, а як ти з жінков спиш?

- Я, пердон, з жінков не сплю. Я жінки не маю.

- А видиш, вона тебе вігнала.

- Я сам її вігнав. Вона була мазохістка: дуже нефайно виглядала. Дав її гроші на пластичну операцію. Вона після цього втекла. І годі її тепер віднайти, не впізнається.

- Я таки піду до Допомагайлівни, зара, аби тебе переселили до ментів,- простогнав знеможений нащадок Драго-Сасів. - Я - шльихта в кінці кінців!

- То ніц не дасть, бо я її упхав, пердон, хабаря. Рюкзак сушених яблук, - парирує напад Віздухай. - У мене є й фінансовий ричаг. Як у вас, колего без зуба, нема фінансового ричага, то ви ніц не варта! Запам'ятайте собі!

- Хлопці, йдім! Або об'явім забастовку. То вже занадто! Йдім пере-кривати львівську трасу!

Тоді співпалатники пішли на маневр. Заховали зубні штучні щелепи Віздухая, котрі він ставив наніч в горня з водою. Але він не конче тим переймався, бо думав, що загубив, коли виходив надвір. Довго шукав, а потім плюнув і розтер: хапав продукти і ковтав як міг, більше вливаючи в стравохід рідини.

Якось Бай Чук вискочив таки на балкон. І там так гримнув, що древні птахи розлетілися, дружина "шльихтича", котра навідалася до чоловіка, з перестрахом випалила:

- Запри вікно, бо гримит.

Тільки один день, коли Віздухая земляк витягнув на автомайданчик, щоб допоміг відремонтувати "опеля", палата дихала на повні груди і не могла насолодитися чистоганом карпатського повітря, що його безкоштовно іще постачали Карпати, а мене і сон навіть зненацька прихопив.

Він повернувся пізно ввечері і так виглядав, як люцифер, що прийшов із зміни. А що вже їв!

- У мене корозія кишок, то й Бог, не тільки лікар велів... продувати їх, щоб далі не ржавіли.

- Ерозія, ти, пардоне, ти, - обурювася війт, відстоюючи інтереси спів-палатників. - В тебе корозії не може матися, бо ти тельбухи щораз спиртом промиваєш.

- Менше треба в пузобак заливати, бо від цего може імпульт статися, - застерігає Віздухая Вас Вас, що сам з собою грав у карти.

- А то що за мадяр, сер?

- Імпульт... Той, що паралізівник.

- Інсульд, мой! Інфард!

- А сухий спірт можна пити? - допитувався Вас. Вас. у Бай Чука.

- Сухий спирт, колего, горит...

- От-от! Якби ти його напився, то би-с не кадив... бо би-с згорів, тхорезо смродяча! - Після сказаного Вас, виваливши по-собачому язика, дав дьору з палати, аби не захопити по вухах...

То було чого сварити товариша по нещастю. У мене до чого вже ніс був забитий поліпами, роками не чув запахів, а ту бойкфрендівські струми ніс пробивали, я з того тішився, що хоч хвилинку міг дихнути носом. А нашатирний спирт його не брав! Лігши долілиць, я нарешті відчув запах матраца. З нього двигтів дух сечі. Видко, не один до мене чи від болю, чи від страху тут обсявся...

Через три дні таки депортували бойкфренда в окрему палату: для вете-ранів війни. Спричинилася до цього Помагайлівна, котра накинулася зраненька на палатченків, що псують дефіцитне повітря, яке, буцім, зане-сене ООН в Червону книгу.

- Я розумію, що ви хворі, але не настільки! Чисте повітря є також запорукою здоров'я. Ви запахните отак все місто. А воно й без вас зади-хається у смозі. Від автів. Пивів. Шашликів. Піц. Сміттєзавлищ (містозва-лищ - І.Я.) прошу пана, пане! Запитується: які ви в чорта хворі, коли маєте силу псувати немилосердно отак віздух? То вже не повітря, а порнографія!

То переповнило чашу терпіння. Всі негаразди товариство списало на Віздухая.

Добра лікарка Дежболить, взявши до уваги переконливі докази, пішла назустріч борцям за збереження навколишнього середовища, за втілення в життя накреслень Кіотського Протоколу... Бо що більше отаких людей, тим менше довкілля!


(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS