Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 

Два і пів богатиря

Якщо палати повнились стогоном підупалих будівників комунізму та підголосками будівничих молодого капіталізму, нагадували людинозва-лище, то палата № Україна, висловлючись словами одного з її мешканців, - повна неврубітельность.

Саме на дверях біля номера таке слово було нашкрябане кимось із жартвників -слабаків, то з-поза дверей цієї обителі долинали вибухи і гур-кітнява, стрілянина і скрегіт гальм авт, наче там проходила лінія фронту... Одначе, то була палата-карцер, палата-штрафна рота, в котру підселювали надто зарозумілих пацієнтів, штрафників, а основними її "обітателями" були, як їх називали хворі, зеки (з тюрем краю) і менти.

На той час тут перебували два і пів богатиря: два зеки і один даішник та відеомагнітофон. Тюрмачі один проти одного виглядали, як слон і моська: Люсік мав вигляд могутнього богатиря Горинича, бо саме на лівім передпліччі руки двометрового геракла скручувався татуюваний товстелюга-полоз навколо древа життя і якби прагнув заковтнути свого господаря, дібратись до його сонної артерії. По плечах, спині, столітровім животищі стрибала тропічна фауна, а з задниці вилізав тату-полоз. Синцю, чого ж ти так посинів? Мав Люсік битої ваги кілограмів 130!

А його друг Гога і на пів богатиря не тягнув при всьому його бажанні, ще й голос мав ніжнодівочий. І лиця в нього було зовсім обмаль, зате було на обличчі багато кульбаки носа, що до певної міри компенсував і затирав лик, бо займав третю його частинку, був наче скульптура Великого на малень-кому майдані. Цей зецюра користувавася осучасненим словниковим запа-сом Еллочки Людоїдки - гукалками.

Коли хтось щось йому говорив, він вставляв:

- Класцно базариш, чувак!

Коли набридало:

- Ти задовбав, брателло! Вали звідца!

Коли через вікно бачив даму:

- Прикинь, яка тьола! Обалдєць!

Коли хтось говорив з нормальних:

- Повний ацстой! Не гони понти!

Або:

- Офігенно дрейфиш!

Коли щось подобалось, вигукував:

- Кльово!

Коли ні:

- Кароче! Мене харить!

Коли на диску траплялося хоч трохи замащене в психологію кіно:

- Повна неврубітєльность!

Даішник Андре Драний ( насправді Андрій - І.Я.) між ними був середнє арифметичне, тільки не мав шиї, а згусток жиру, що переростав у квадрат голови. Він відрізнявся від брателиків хіба тим, що артистично, немов со-няшникове насіння, закидав у рота голубі таблетки - хоч їдь на Сорочин-ський ярмарок поділитися досвідом. Цього поза очі лікарка називала "Хло-пець без діагноза", хоча шофери побили йому печінку, бо не давав з хабарів здачі. А не давав здачі тому, що мав чотирьох малих діточок. Цей працівник асфальтних угідь намагався тут вилежати не тільки виграш справи в суді, але й третю групу інвалідності. Це за офіційною версією.

Лікарняний контрозвідник Вас Вас, що мав утіху проспати ніч в "Україні", вишептав мені іншу версію: «Імпотенція у Драного берущенка (бо він бере, а не дає) від москальського апарату "візир", яким міліцянти вимірюють швидкість авт. А де ви виділи даішників-імпотентів!? Його за цю немогущість побила дружина, бо гиря у подружному ліжку ні до чого, а вона мріяла стати матір'ю Героїнею. А він сі встидає лежати в гінекології, то пристосувався ту. Ох уже ті москалі! Хочуть перетворить наше славне мужчинство в імпотентів, щоб нація здохла нанівець. Їм, видите, жінко добра, замало Чорнобиля! Хотя, по правді, батькович, у тій палаті мож дістати імпотенцію від тих безконечних вибухових фільмів!» - Закінчив шепіт на патріотичній хвилі Вас.

Співпалатники цілодобово крутили телефільми. На відеомагнітофоні, принесенім даішником - усе краще нароблене попсовиками в галузі кіногидстетства світу. ТелепнІ!

Найцнотливішою кіноепопеєю для них був фільм "Менти", що мав підзаголовки "Менти-1", "Менти-2" і так аж до "Менти-20", таке ж спіткало і фільм "Таксі" - один, два, три чотири... Фільм "Зона" дивилися три доби підряд, відтак "Бригаду".

Інформація про хвороби "урок" була закрита. Тільки знали з переказів, що котрийсь із них упав. Але чи з драбини кар'єри, чи з простої лазівки - невідомо. Другий, казали, що це саме той, з Липи, що упав.

Палату чемні обходили сьомою дорогою.

Підселені до "україни", а це як правило штрафарі, які барилися з пригощенням лікарів хабарями, більше трьох діб там не витримували. Не рятувало запакльовування вух ватою, спання в подушці, під матрацом. Вибухи, крики, аварії, музика у фільмах рвали нерви остаточно найздо-ровішим. Лікареві, що вів палату, давали пляшку хабаря, бо інакших хабарів цей лікар не визнавав (хоч один оригінал!), щоб відселив. Малокаліберні ті-кали взагалі додому, вмирати у садках вишневих коло хати.


(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS