Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 

Екскусія у Сан-Франціско

Третій тиждень мого інкубаторного вилежування хвороби. Погодомір показує на +25. Палати - вагони-напівпорожняк. Хто поїхав ще учора корову продавати, бо вже не стає грошей на лікарства, хто на город вагу скидати, хто за провіантом.

Ангели і ті відпочивали. Вони вмостились на окрайці хмарини і баламкали крилатими ногами.

"Прогулка би, пане, прошу пана, не заважала вам, - слова лікарки під час чергового обходу, - бо ви погано пережовуєте їжу, аналіз кричить".

Неподалік лічниці місцева Биківня, де в 1941 р. во ім'я торжества комунізму розстріляно тисячі безневинних людей.

- Мій дідо там спочив, - розповідав Францйосиф. - Мій дідусь з братом за Польщі мали хату під бляхою, кузню, він виписував "журнал для плекання домашньої культури "Нова хата", який знайшли. Перші совіти зарахували діда до еліти Галицької. Ви собі тьимити: коваль - еліта, бо умів читати. І якраз через слово "культура" що було в підзаголовку часопису, його заарештували. Шміраки фест боялися культури, бо культура совєтам смертельно загрожувала. Не було вже кого у селі брати, то з дідом у тюрму, аби план по вбійствах виконати, - єговістів затюряжили. Приречених вивозили у ліс... Розстрілювали... Щебетали кулемети у лісі, а не пташки. Але нема нічого тайного, аби не вилізло кровавим наверх...

Вирішив на власні очі побачити місцину, де творилися ті смертельні оргії.

Відразу за кнайпами-аптеками - мов грибочки виростають круті вілли крутих ахвкраїнців.

Міста в наш час ах як інтенсивно обростають віллами і кладовищами!

Іду, шукаю дорогу, щоб на зашаргані хащем-буряном поля вибратися, а там уже, десь за кілометр, тоті гаї і церковця, побудована на вічную пам'ять убієнних.

Заблукалося.

Блуджу новонарізаними тупиками-вуличками, іще не викінченими, одного з царських сіл, якими закучерявлюються міста, беручи в свої обійми плескаті, зацьковані балконами багатоповерхові бараки-казарми для робочого люду - муляра комунізму. Щораз наскакую на німецьких розпарених, заслинених вівчарок, що стережуть нерухомість круторухомих. Нарешті й наші люди вже будують хати, як в Європі. Хоч не солодкі зарібки в тих португаліях-італіях, але контакт і прилучення є!

Питаю жінки із занедбаним обличчям, схожої на подовгастий кавун, бо огорнута в зелений смугастий халат. Зовсім не підходящої до крутої забудови і взагалі до нашого крутого часу, бо бачу ноги в неї старомодні: іксом, застромлені в гумовці, а руки довші від ніг, лабаті, то щось каже, то - моя раса. Тому, мабуть, і насмілився з нею сконтактувати, бо яке їхало, таке здибало, селюк у мені глибше заритий, ніж хвороба.

- Панонько, як сі добрати до гаїв, де розстрілювали..?

- Ходіть зо мнов, серденько, я вас скерую.

Аби не мовчкувати, починаю бесіду.

- Як вам файно ту жиєсі, не хати - хороми. Не то що за совітів.

- В кого які. Тоті крислаті фест - свіжозморожених українців. Ми ту свою хату починали майже перші, бо ту наша вітцівщина. Ота вся розкіш - прийшлих. Злодії нахмарочосили... І назвали присілок Сан-Франциско, я називаю - Срам- Франциско. Але їм сі урве! Москаль не спит, серденько, він сі поверне. Україна сі розлетит на щіпки.

- Оті, що набудували цих "халупок", не арабські шейхи - українці, не дозволять їм повернутися. Вони до останку будут відстоювати свої добра.

- Оті-ті!? Злодюги? Видите оту "школу"? - показує на фешенебельний три і півповерха житловий палац. - То побудував податківець. Він он там у потоці має ще їден такий палац, і ще їден будує з тамтого боку. Що, він буде боронити Україну? Боже, Боже.

- Він буде боронити себе, свої чвораки, пані, бо то його кровне.

- Накрадене!!! У вас украв, у мене, у всіх голопупенків!- утинає на півслові мене нова знайома. - Оцей з церковними фігурами "костьол", знаєте хто звалив? Якийсь "нещасний" валютчик, міняйло базарний: "доляри, рублі, євро". І такой то їден з трьох його двірців. Він вам, сер-денько, наборонит... повні пригорщі.

Рядом, видите, "хижа" з газонами-квітами, ади, там у дворі "єгипетська піраміда". Каже, що то Люксембурський сад, а я кажу, вібачте, - люксембурський зад. Понатігав, пообставляв якихось пластмасових псів, лебедів, кота, пальму. Він сі бавить у європейца. Немає куда діти валюту. Хлопе, та віддай бідним, ади, ви, серденько, виджу з шпиталю , бо в спортивнім, йдете молитисі за праведні душі, а він богу душу не знає що там сі діяло. Він гадає, що то ресторан там на Гаях збудували, а не церкву... Для них, ая: ресторани за церкви... Там моляться мамоні...

Вто - дача "пролетарія" митника, з підземним басейном, спиртзалом! Вто - праведного судді. В того судді Бог дорого взяв за хату: сина, з "мерседесом". - Жінка виявилась говіркою, від того ув очах їй, вочевидь, проясніло, туманець з них утік. - Ангели в небі, к єго потребі умильно пісні співають. Вто - хатега "нещісливого" крамаря-трунаря Стаха Харлацького, що торгує трунами, дає їх на прокат, має чорний, найновішої марки "мерседес -катафалк", як у Али Пугачової, яким катає покійничків: 600 гривень бере за годину, ая! І тещі таке саме хатище, як труну, побудував з спортзалом, телекамерами, електронними воротами, що відкриваються лише тим, що в краватках. Тепер та малпа невмивана учит англіцьку мову, видите, бо нащо йому тепер українська мова, небіжчики на ніякій мові не говорять. Збирається йти у депутати Верховної Ради. На Мертве море щороку загорати той нендзник їздить, як я - на город: у цибулю, барабольку... А каже, що молитисі в Єрусалим, до Ісуса...

У тім хоромі лише пес жиє і єго кухар. Сам Стах переховуєся, бо інші працівники трунового фронту його хочуть прикончити, бо його довгий "мерседес" має найбільший авторитет у краю померлих, підминає під себе їх бізнес. Люди, як малпи: і похорони закачують, щоби виділи, що вони багачі. А тих контор поховальних у місті зо сто, конкуренція самошедша, кажуть. Кажуть, що їден з трунарів вже дійшов до ручки: каже "що вб'ю, то поховаю".

- Та то є сивий анекдот про панотця, пані, - заперечую.

- Ксьондзи не ліпші від тих трунарів, більше вмерло - тугіща кишеня. Між ними ще більша конкуренція! То тоже бізнес: кадильнокропильний. Кожна крапля - гривню коштує. Ви думаєте, чого ксьондзи ходят у реве-рендах? Реверенди для того, аби наалилуяні пуза приховати від парафіян... А хто йде у бізнес? Всіляке... най не кажу... шобло-дробло. Он там, в у яру, "хатинку" зіслоганив отець Голянковський, що має три склепи з горівками, а тепер ще й церкву власну будує, он там, на горбочку, правдивіше, то буде церква на спирту. В сусідстві з Колянковським - "хижа" хирурга Мужила , а з другой сторони - аптекар Смик... А там - Тарас Крадигаз... Сама сметанка суспільства скупкувалася... Ая, прикисла!

Мій тато і мама мали оту 12 моргів поля за Польщі. Горбом, горбом притручували по кавалку земельки докупи. А що я маю? Дваціть мозолів на дві руки! А вто - моя халабудка, - тиче пальцем праворуч на будівлю-приліпку, що виглядає скорше на сарай, ніж на житло. - Видите яка: не хата, а яскиня... Збудована у стовпи. Тому що ми її зліпили з своїх мозолів. Роз-плачувалися мозолями злидні... Поле москалики-козлики відобрали. А вже свої - злодіям нате, газдуйте. Дав би пан Біг розуму українські владі.

Найгирше, що та вся шантрапа товстосумів - мої сусіди, серденько. Мені встидно з ними в цьому гетто жити. Їм всім також треба до лазарету. Вони слабі... На голову. Бо то мене, серденько, злостить. Несправедливість толочиться по бідних головах... І нема на то ради! Я боюся, що спалять моє хатиньи, аби їм не псувало цісарського хутора, аби Карга стара замовкла, не говорила про них людям правди, ще мі й вбити можуть, як прикнокали Нелька Щупія, що писав у генпрокуратуру на них скарги...

Отов стежков, серденько, ідіт, вийдете до ставу, але аби-сте не здуріли там купатися, чи топитисі, бо хто в ньому не втопиться, то отравиться. У ставок уся мікробня з тих вілл стікає. Попри став шпацеруйте догори, догори, а там вас божа дорога сама доведе. Ходіть з Богом!

Подякувавши за бізнес-інформацію, поволік ноги за вказаною адресою, роздумуючи над почутим. Чи має жінка рацію? Бог їй суддя, і всім нам...

Літо з того всього реготало зеленим гучним сміхом, аж розлягалося понад видолинками та ярами, а з зеленої спини йому йшла пара.


(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS