Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 

Profundos professore Зазнайко!

Рихтувалися до обходу професора. Як до зустрічі з цісарем. То зажевріла нова надія у розбитих недугами серцях.

Напередодні Помагайлівна неоднораз робила попередження пацієнтурі:

- Щоб не сміли температуру підвищувати, щоб усі належним чином лежали і дивилися в стелю з повивалюваними язиками, бо професор дуже любить, щоб йому язика показувати, без команди.

- А то буде екологічно такому панові язика наставляти? - запитував збентежений інформацією Вас Вас, виваливши язика, як доберман.

- Буде! Щоб ви не дивилися на почет з студенток і лікарок, бо професор Зазнайко усім покаже тоді плечі. Бо як ви годні дивитися на студенток, то ви не годні хворіти, панове! То не "проффесор" - лідер проффесоров Яндукович, аби котрийсь, не дай боже, не кинув у нього яйцем, щоб всі як огурчики, щоб чемні і розслаблені, не дай боже, аби від вас пахло копченою ковбасою або шпондером...

Було видано наказ також щодо приховання чи поховання важкої артилерії наїдків. В першу чергу цьому підлягали копчені ковбаси і ковбаси взагалі, шинка, сало, пироги, горілка, вино. І особливо наголос робився на яйцях.

З чого глузував Францйосиф:

- Які яйця! На кресах західної України після випадку з Ямбуковичем заборонено курей утримувати на всіх теренах і відтинках, а ввіз яєць з інших регіонів карається іменем Республіки. Так що ти, Ігурець, дивися... Любителям яєць надходить кінець!

- Хиба Зазнайко без яєць? Чого ви сі його боїтесі!? Всіляких Зазнайків хураяйків, медсестер, санітарок, то що, &уєрія-Есесерія вертається? - лаявся Ігорчик, якого санітарки заставили поскладати купи лахів на ліжку, де все змішалось: одяг, матраци, подушки, яйця, шприци, таблетки. І зазіхали на його єдиний харч - курячі яйця, яких уминав по шість на день. Санітарки перевертали тумбочки, робили облік недотрощених харчів, плісняві продукти націоналізовували, "лежибок" сварили, натирали до блиску підлогу, стіни, навіть на балконі гидоту голубів і мишок забрали.

Недужі готувалися до прийому, повиголювали свої заржавілі густі бороди, що мають звичку гучно рости від ліків, хто ще мав, наводив блиск на зуби. Я навіть білі труси на всяк випадок "постірав", бо напевно професор захоче під ними щось вимацати. А Бай Чукові з цього приводу-страху "кларнет" заклинило. Вас Вас пуцував писок, бо перед тим його пригостив вяленою ковбасою Невмирайло. У Васа тумбочка - пустеля Кизилкум, крім засохлого в стаканчику калу, не зданого на аналізи, з продуктів - нуль. За той стаканчик, який сестра-господиня сприйняла за морозиво, бідоласі перепало на горіхи.

Зазнайко виявився не таким рогатим чортом, як його нам малювали. Він взагалі рогів не мав, відзначався красномовством. Очевидно, був з бодуна. Синьобліді очі горіли спиртовим блиском. І не те, що в тумбочки не заглядав, а навіть хворим за пазухи чи в труси не заглянув. Навпаки, запливши білим лебедем у палату з виводком лікарів та студентів, елейним голосочком правив службу якоїсь малозрозумілої розхристаної лекції, якби для абітурієнтів, що іще непосвячені в темники навчання. Якби хизувався власним хабуззям знань.

Про кожного пацієнта доповідала, як командир відділення, Пома-гайлівна, розгортаючи фоліанти історій хворіб. Хворий такий то, поступив тоді то, з такого року, з такого наспункту, з отаким діагнозом. Хворі лежали, "по стійці стунко!", що було чути, як п'яний від заспиртованих ліків комар задзуменів - десь коло апетитного нащадка Драго-Сасів. Вас, свято вико-нуючи настанови Помагайлівни, лежав з виваленим, як у пса при температурі +40, язиком.

- В тамтім відділі лише коліна, та коліна, якби ж то ще про гарні коліна! Якби то ще... А тут відкрився цілий молдавський букет, такий букет! Ось бачите, - слухаючи розказні Помагайлівни, шкварив професор. - Яке роз-маїття діагнозів!

- Ану, Оксано, - звернувся до зугарно вимальованої красуні-студентки, схожої на смачну канапку, - зміряй отому ... температуру.

Випала честь шляхтичу-м'яснику.

Оксана підійшла до м'ясника - найтяжчого хворого в палаті, і розгу-билася, коли на неї з-під ковдри вивалив червоне очище грижастий, при-крашений катетером пупець - гоголівське свиняче рило. Студентка з пере-страху мало не всунула пацієнтові ртутрника в інше місце, яке до вподоби жінкам взагалі.

- А вас прострата не турбує? - питав Зазнайко у цього хворого. - Ні! То й добре, оскільки прострата - друге серце мужчини. Запамятайте усі! У кожного хворого після сорока років треба цікавитися другим серцем, - зауважив професор.

Він городив сім верств до небес, щоб блиснути ерудицією. Навіть признався, що йому сеї ночі опівночі зателефонував і запропонував "роздушити пляшку коньяку "Молдавський аіст", то він не зміг відмовитися тому пахолкові і впустив до себе. Дружити і пити треба з усіма, якщо хочеш жити, умій випивати... Потім були цитати з Фонвізіна, Пушкіна, Горького: їхні вислови на підтвердження сказаного. І навіть Тараса Шевченка, що був членом товариства Мочемордія, покликав собі в друзі:

Випєш перву - стрепенешся,

Випєш другу - схаменешся,

Випєш третю - в очах сяє,

Дума думу поганяє.

Я втупив очі не в стелю, як належить хворим, а розглядав криві, стрункі, довгі, пляшковиті, фасовані юністю ноги-ковбаски студенток, нижні личка в коротесеньких спідничках... слухаючи просторікування ученого мужа. Що з тих коротушок-спідничок виросте? Борці за тверезий спосіб життя. Власне!

Дійшла черга оглядин до мене. Професор, як не дивно, після "покажіть язик", послухав не його хворий задній міст, а грудь, коло серця, і не мовивши про те слухання й слова, як і про коліт, сказав про те, "що це дуже загадкова, пікантна і не вивчена хвороба". І те, що тільки один з лікарів на цю тему захистив у їхньому інституті дисертацію, то, щоб студентки брали собі на замітку, бо то є де розігнатися при написанні дисертації. Виразка майже в кожного є, а коліт - хвороба дефіцитна... - І посунув до мого това-риша.

- Гепатит це є теж рідкісна хвороба, отже теж можна за неї братися тим, хто вступає в аспірантуру, - варнякав учений після того, як лікарка по-школярськи доповіла про найжовтіщого палатника. - Захист гарантований. Вредна слабість, треба лікувати... Ви файно виглядаєте. Підемо далі.

Гурт рушив до наступного ліжкотронця.

- ... з 1972 року народження, - зачитувала Помагайлівна. - Підозра на хворобу Крона.

- А за радянської влади були батарейки "крона", ви то знаєте? - питався професор у хворого.

- Може, й не знаю, бо я молодий…

- А коли ж ви такий молодий зуміли підхопити таку старушку-слабість?

- Певно, від огірків.

- Ну-ну... Цікава версія. Розкажіть. Хай студенти знають...

- До мене, до моїх огірків сорту «орчик», унадився сусід. Вони йому саме враз підходили на закуску, то він почав виполіскувати мені грядку. Я тоді після нічних засідок, вирішив накачати огірки касторкою. На другий день, радіючи з того що захеканий сусід 15-ий раз біжить за стодолу, забув-ши про наколоті огірки, випив і закусив старим огірком просто на грядці, бо я дуже любив свої солодкі огірки... Вже на другий день я похлєще від сусіда бігав... Відтоді мій жолудок здурів, розгерметизувався..

Останні слова потонули в сміхах гостіньок. Одна спудейка так сміялася, що їй потекли фарби з очей, і гумка десь під пупчиком трісла.

- Може бути, бути може... - підвердив діагноз сяючий професюра, - бо я таке мав, коли наївся трускавок... - Ви знаєте, що назва Трускавця походить від трускавок, бо там їх багато садили ще до Франка, і носили продавати у Борислав, щоб менше сміявся. А знаєте у Трускавці пісню співають не "Маруся", а "раз-два-три "Нафтуся", в саду ягоди рвала". Лікуйтеся! Огірки, я вам скажу, всюди замішані, як русскі шпійони.

Завершив Зазнайко круїз палатою студентським анекдотом:

- Каже одна баба другій: "В мене сеї ночи геть хтось огірки поталабував і пообривав." - "Напевно, ваші квартиранти - студенти", - підказує адресу злодіїв сусідка. - "Які студенти?, - возмущається баба. - Сліди були людські…"

Сміялися.

- А чиє хоч один у палаті здоровий?

- Здорові на волі, або на цвинтарі! - за всіх сказав Драго-Сас.

- Мудро. Дайте руку, хай вам потисну! - роверзлася посмішка на губах професора. - Ану покажіть язик!

Підгарля науковця, налите жиром вищого гатунку, від задоволення масно переливалося над комірцем білої сорочки. Не першої свіжості обличчя вдоволено вовтузилося пузатими щоками, коли говорив і рухав розумною законьяченою головою. Видно, на куценьку зарплату, як більшість громадян країни, не скаржився. Мав не кінську голову, бо мав коньячу зарплату.

- Якого він, професор-&уєсор, мудло! прилазив сюда? - першим завівся, коли гості вимелися з приміщення, Ігурець. - Ми й без нього знаємо, на що слабуєм. Чи похвалитися своїм пуздракуватим гелевом, аби ми йому поза-здрили.

- Ади, хотів мені приписати ще одну хворобу - прострату. Ще мені мало вісім крапельниць на добу. Ади, ниньки мені знов принесли стільки фля-шок-крапельниць, якби назбирали попід плоти... - нащадок Драго-Сасів.

- То він, старий пітух, для малолєток викладався, йому до дупи ваші дупи-душі... Як взагалі вся ця процедура - лікарня... Видите, який він пет-льований - вищого сорту "трускавка". - Францйосиф.

Після професорського обходу до Францйосифа прибилася розпозіхана дружина, то цікавилася в лікарки здоров'ям чоловіка.

- А що, все нормальненько, прошу паню, - заспокоювала засмучену жінку Помагайлівна. - У нього нині професссор був, він йому язика пока-зував, проконсультував.

- Але він пожовк ще дужче...

- Може, професора напудився...

…Щодень хворих мордують студенти - завершується навчальний рік. "Мнєцкают бездушно черева", бо державні іспити на носі, а вони ще нав-чені мньицкати, пальпувати. Одна практикантка, надто притисла живота Віздухаю, шукаючи сліпу кишку, то він вибухнув таким грізним розкатом-громом, що майбутнього терапевта аж стелепало від несподіванки, аж мову відібрало, то прямим ходом поцюкала своїми мештами-гондолами на балкон, де висушували свої клапаті голівки вимиті швабри, і закурила.

Після студентів обходи палат робили продавці-гуманітарії. Вони найпаче пропонували хворим білі шкарпетки, плямисті труси, чорні майки, іншу чорнявого кольору білизну, косметику, щоб файно виглядали, коли їх наряджатимуть, чи як?

Потім ще навідувалась представниця духівництва: продавала образки, брала по 10 грн. на замовлення служб божих, пропонувала піти висповідатись, запевняючи тих, котрі здали гроші, що будуть жити по сто років, бо вони файно виглядають.

Глухонімий, котрий навідувавсь до палати останнім, пропонував гральні карти усіх мастей: від "еротіко" - до "святих". Від споглядання порнокарт у слабаків кров скипала напевно, бо шкала настрою у черевології дещо підіймалася. Навіть у Вас Васа від цього не те, що язик вивалювася з рота, щелепа відвалювалася, охвістя охвощувалось.


(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS