Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 

Плющ розплющується

(вибрані місця із виступу депутата Верховної Ради України)

Напередодні минулих виборів до українського парламенту у наше містечко завітав колишній Голова Верховної Ради, нардеп, член НДП Іван Плющ. За браком часу ця здибанка намічалася на 8.30 – заспаний час. Але, не зважаючи на це, в кінотеатрі зібралося чимало виборців, штатних засідателів усих районових зібрань, якими виступають найбільші революціонери – сивочола молодіж пенсіонерна, якій до всього діло є. Без оних жодна вода, як без Гриця, не освятиться. Це сьогодні найреволюційніший клас. Бо йому нічого “терять” окрім пенсії, яку не видають місяцями. Оскільки його величність кандидат запізнювався, то активісти району докемарували на м’яких стільцях, що подекуди було чути легонький храп.

Та раптово до залу з свитою влітає Іван Плющ і драпцюгами – на сцену. Не встиг він осідлати якусь сухоребру трибуну, як один з штатних активістів, що все мав в запасі кілька норовистих запитань на засипку, вискочив як Пилип з конопель, зарепетував з місця:

– Коли ж ми зажиєм по-людски? Коли автобуси будуть безплатні, щоб пензіонер змиг поїхати по ліки в больницю, жеби пан на то шось мудрацке мувив, то ми за него проголусуєме в’єдно вшистко...

Довершити запитання цему представнику лемківської громади “Лемковина”, який висловлювався напівлемківським діалектом, шанований гість не дав.

– Пождіть! Ну куди ви гоните лошадєй поперед батька в ад... Це ж іще установки на вопроси не було, то який може буть вопрос? Ми ж виховані люди, чи ви не вихований?

Це збило лемка з пантелику остаточно, бо він вважав себе достатньо вихованою людиною. Двох синів вивчив, з дружиною розлучився через те, що була погано вихована. Це стримало й інших войовничих пенсіонерів, що притьмом відривали од сидінь свої худосочні сідниці, щоб закидати гранатами запитань затрибунника, продемонструвати свою революційність.

А Іван Степанович говорив на чорт знає якому хохлоречії, з гумором та підковирками. Окремі шматки його сумбурної промови, відповідей на запитання мені вдалося зафіксувати для історії, що й пропоную вашій увазі.

– ...Так це ж що, питаю я вас!? Партій наплодили, якби показились. Що й годі лік знать... Осьдечки потєряли партію економічного возрождєнія і ще там якусь. Тепер іщать. І дай Бог її знайти. Як мільйон населення, так і партія. Скіки ж можна, я вас питаю смішить електорат? Світ з нас питається реготать.

...Що ж ви хочете? Якої України вам треба, ну скажіть, пожалуста, яка може буть Україна? Коли я був в одному городі на Сході, то гляжу – усі улиці знайомі: Ворошилова, Хфурманова, Чапаєва і решти товаришів... У центрі аж восьма вулиця переіменована на якогось українця, що його ніхто не зна. Усі вожді стоять, як за хведерації, з простягнутою рукою. Милостиню просять чи комунізму путь вказуюють, не розбереш. Нічого не змінилося, господі! Про яку Україну мова!?

...Ви шо собі думаєте, шо Іван Степанович не українець? Я ж воював проти “двісті 39 плюс Коцюба”. Це що легко було воювать? Я організував винос із залу Верховної Ради самі ж знаєте кого... Хіба це легко було вночі залість у нішу і його звідти видьоргнуть? Це вам не зуб видьоргнуть. Навіть здоровий зуб, мудрості. Він там крепко стояв десятиліттями. Та й в наших головах крепко засів страх, щоб таких знімать, адже їх іще й сьогодні ставлять. А сьогодні там наш прапор... Ви кажете: серпочок і молоточок над Верховною Радою. А як ви собі це уявляєте? Це ж туди на верхотуру, треба залізть і не просто подзьобать. Це ж махина... На віки дєлали ж. І не в тому діло, щоб знять... Це ви хотіли мене тіки вкусить... Знімуть без вас, щоб на тім стало. Треба знімать в першу чергу тих, шо в крісла повростали, у яких серпочки молоточки в головах засіли навєчно. А тоді вже все остальне.

...Мороз!? Мороз – це щось непонятне. Чи він тоді Мороз, коли під червоним прапором співа “Інтернаціонал”, б’є себе в грудь, защищає соціалізм, чи він тоді Мороз, коли з тризубом на груді і защищає Україну. До того ж він нелегітимний.

...Ви собі дозволяєте усих міряти. А ви хто такий? Ніколай Первий!? Чи хто ви єсть? Ото то й воно, шо ви не Ніколай, навіть Второй.

Не може прочитати записку і каже:

– Я вже без очок не розумію... Читайте, бо дрібненько...

– ...Не треба ділиться. Ви тут тож поділені. Вже й Донбас розвивається у вірному напрямі. Будете ділиться після виборів. І не розписуйтесь за всих. Шо я шпійон якийсь, шо ви мене підозріваєте. Засланий? У Калуші он Сушко ділить. Вчора приїхав виступать, а він через циганську пошту передав, щоб люди не йшли до Плюща, бо, бач, він у Русі, а я – не там, де він. Ото ви й поділилися теж. Ділиться не треба, бо ми одного батька діти. Уже ділилися не одиножди і доділилися он до чого. Не дай Бог, щоб повторилось, бо тоді вже не буде кому ділиться. Це, як на духу!

Ми з Кравчуком не ділили нічогісінько. Ми працювали, як могли. Це не часи були, а времєна. Тінь Белокамяной затуляла все ж. Я не для того, щоб лизнуть. В нас не було якіхсь суперечливостей. Час був, не приведи Господи, складний. То ви приїжджаєте звідціля. Приїдете кричите під забором парламентиським. А чого питається? Ви ж свої. На другий день приїжджають з Донбасу, наче теж свої, – кричать. А там, глядиш, іще звідкись. Стіни верховної Ради того не витримували, не те, щоб... Ешелонами делегації шлють... Та, коли ж працювать було? Роздирали напополам. Та іще ж під боком риють постійно “239 плюс Коцюба”. І всих треба вислухать і всим лад дать. Я би хотів побачить когось із вас, шо б ото ви зробили були. Тепер питать, плювать у душу – легко, я тоже умію, це ж не керувать країною, що на їжака схожа.

Із записки читає: “Ми підемо з вильми на Верховну Раду...”

– А що там вильми робить будете? Там не сіно складать, а закони приймать слід. Вилами не розмахнешся. В голові треба мать, а не в руках... Оце, скажу вам, дійшли... Просто – ганьбу кричи хоч. Я ото був десь там у центрі, не помню де. Виступав оце, як оце у вас. А один чоловік слухав, слухав, а тоді кричить на всю: “Шо ви басні нам розказуєте! В мене на зуби нічого вкинуть, хліба нема.” – “А руки в тебе є? – кажу. – Закачуй рукава... Я шо хліб буду давать? Чи шо? На хліб треба самому заробить. Земля є? Є! Іди обробляй її, роби хліб, хто ж тобі заважає. Ще й комусь даси. Скінчилося давання... А ви беріть вили і робіть те, що роблять вильми, а на Верховну Раду нічого йти. Попривикали ходить... Це ж що буде, коли там вильми працюватимуть? То ж головою треба. Не гній же розкидать.

– Чого ви улізли в 23? – читає з папірця. – Нікуди я не улізав. Там є люди, що можуть создать команду. Туди йдуть вполнє нормальні люди, які не тільки уміють виголошувать промови, будувать державу. А ви допікаєте: чого пішов? Оце вже насмішили. Після виборів усе буде громогласно, воно розкриється хто з ким дружив, куди ходив. Оце ззаді мене у Верховній Раді сидить Степан Ількович Хмара. Штурхає у спину: “Іван, ти скажи, як ти у ту банду попав?” А ви як?

– У яку суму обходяться депутати? Скажу відверто. Багацько треба платить на содєржаніє депутатів. Увесь апарат тепер збільшився у п’ять разів. Плющ, коли був спікером, їздив “Жигулями” і мав одного заступника, двох тілохранителів... І то, коли я куди їхав, то казали: “Диви, Іван до дівок поїхав”. А в Мороза 7 заступників, 12 тєлохранителів, роз’їжджа на іномарках тільки. 13 фракцій сотворили. А навіщо? Бо кожному керівнику фракції положено машину, кабінет, секретарку. То як не творить фракції? Це ж харашо.

Тут вопрос за безплатний проїзд. Влучне питання. Моя відповідь. Голосуйте на виборах, не за тих, хто тіки галасує, а за тих, хто робить справу. Тоді буде у вас безплатний проїзд чорт зна куди, а не тільки по ліки. Бо ж звідки візьметься безплатний проїзд, коли усе ж розікрали. Ось іще на ладан дихають так звані каеспе – колишні колгоспи. Розікрали їх до ручки. Лише й еспе лишилося. В одному такому КСП восєм председатєлєй змінили, але іде на цю посаду дев’ятий голова. А чого йде? Бо ще трохи техніки, трохи корму і так далі є. То чому б не йти. Йому іще хватить...

...НДП кошти звідкіль? Накрали? Та це свята брехня. Інші, що накрали якраз приховують, а ми открито, засвічуєм.. Хай люди знають хто є хто.

– Чи ви вірите в Бога? Щоб довго не розказувать, у журналі “Вітчизна” моє інтерв’ю на 12 аркушів (див. №1-2, 1997р. – авт.) Там все єсть. Коли я в Борзні жив, у храм ходив. У нас було 4 церкви. Микитинську – розвалили. З другой дах зняли. Рождественська іще була. Ну, ви знаєте, що таке рождественська. Ви ж не забули російську мову. Розберетесь. У Рождественській виробляли зброю масового знищення... Я ніколи не був убеждьонним атеїстом. Як я учився у найвищій школі у Москві, а туди ж дурних їй-бо не брали, у академії суспільних наук. Здавав оце я академіку екзамен. І питаю його: “Ви вірите, що ми пішли від обезяни? Я б не хотів, щоб ми від обезяни. Як це я – від обезяни. А ви? Якщо ви не вірите, то усе це правильне вчення коту під хвіст”.

Академік каже: “Іван, давай свою зачотку і йди, йди...” Поставив він мені “отлічно”. Оце так! А коли Чорнобиль пухнув... Туди зачастили усі найбільші світила. Побували совєтські, європейські, МАГАТЕ... Доводилось з ними спілкуватись. Напрімєр, з Олександровим і прочими. І шо я могу сказать... Чим більше світило, тим більш віруюче. А чим дурніший, тим убеждьонніший атеїст. Я між ними – середній... Подождіть, не пора аплодисментів.

...На Земному шарі залишилось 2 держави, що ісповідують більшовицьку ідеологію, яка у світі загубила 110 мільйонів людських душ. І то понятно: Куба і Північна Корея. Кастро недавно просив опіуму у Папи Римського під час візиту, чи спасіння? От, як знать...

...На Сході у начальника сільради одного був. Сидить він і тепер під портретом Маркса. Що ти про нього знаєш? Хіба що бородатий був. Маркс політекономію списав у Рікардо, у Маркса списав Ленін, а в нього списали уже меншенькі і зовсім маленькі... Безголові. Маркс писав про сущность капітала, а не про економію соціалізма. А в тебе в голові капітал єсть? Ото-то..

...Я приїхав у Прикарпатський край не насаждать, пойміть мене, програми ендепе. Хай йому грець! Я приїхав єднать. Бо, як оберете всяке, не тих, що треба, ожесточонно буде воювать между собой Верховна Рада. І діла далі не буде. Глядіть в оба. А політика - це сплошной компроміс. Я знаю, що я говорю. На власній шкурі відчув... Усікайте!


(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS