Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 

Із серії: розповідає Марійка Тлуста

І діра пригодилася

Адіт приніс мій 600 гривень, до одної. Слава тобі Господи, уже з мене не буде дерти сім шкур, аби я їму шкіряну куртку купила. У суботу ми рушили на базар по куртку. Базарище гудит, як перед виборами народ. Вже коло брами інтелігентні бабусі, із залишками обскубаних брів, пропонують:

– Гарячі пиріжки з м’ясом, чебуреки, пиріжки з повидлом...

Пан при краватці, що походжає поруч, перекрикує жінок:

– Для тараканів, щурів, мишей!

– Пиріжки з м’ясом...

– Для тараканів, щурів, мишей! – перегукує пан-краватка.

– Доляри, рублі, марочки... – шепелявлять валютчики.

– Для щурів, мишей, тараканів... – не вгамовується продавець трійла.

– Французькі духи, труси, нічні сорочки...

– Для мишей тараканів, щурів...

– Запчасті, запчасті, запчасті...

– До голови, живота, радикуліту, насморку, бронхіту. – пропонує пігулки ще одна фармацевтка, що ледве забандажоване її слабе бабське місце. А колінами світить, як гелогенними фарами.

– Шнурки на корову, на кірницю і на молодицю...

– Мід липовий...

– Е, та ви так не кажіт, бо ту все липове, але ніхто не кричит про то на півсвіта. Хто у вас той липовий мед купить?

З репродуктора:

– Продаються липові дошки, квартира, меблі, корова, телиця.

– Хотздохи, бутікі з бутельбродами. Для нових бюргерів – гаммбургери...

– Марочки, рублі, доляри! Марочки, рублі, доляри... – то вже валютчики пропонують.

А далі мясні ряди. З мухами. Що тут тільки не продають, не питають.

– Ваша підчеревина добра? – цікавиться сокіл ясний з голубими очима, як літнє небо. У ластівочки чорнобрової, володарки стриножених надутих пазух.

– Та кажут люди, що добра... Дати вам?

– Як вам не шкода...

– Почому ваші мізки?

– В мене мізків нема... В сусідки свіжі мізки. Завезли вчорка з Польщі.

– Ой, ая! Бігме, правда. Якби в неї були мозги, то би ту не стояла, з людей останнє не обдирала.

– То ваше сало?

– Ньи, свинське. Будете брати?

– З молодої свині?

– Зовсім, з на 20 років була молодша від мене.

– ...Мені одну синичку...

– Яку синицю! То кури...

“Шинка козяча. 16 гр. Кільограм” – читаю ярличок і запитую:

– А то відколи з кози така дорога шинка”?

– Сама ти коза рахинська! То є шинка: “Козача”!!!

На мого Міцуника дивляться як на купійку, що в болото впала. Сумки мацають чи на місці. Та й правду вам скажу, що то не було на кого дивитися. Міцько, зо два тижні отави на бороді не косив, то твар така, гейби об ню щурі бив. До того, у куфайчині на півтора гудзика.

Нарешті добралися ми до курток. Продавці боялисі Міцькови давати міряти шкурянки, не вселяв довіри. Аж глип, циганисько з пролетарським червоним носом, таку модну куртку продає. що просто – цудо. Ми – до нього, бо цигани не вибагливі до пик, їм аби товар вигідно збути.

– Кілько вімагаєте? – питає Міцько в того циганюри. А мене страх бере, бо цигани не таких, як Міцько обциганюють. Тумана, як пустять, пиши пропало. Он, дівку обтрусили. Лише в трусах пустили....

– Та та куртка більше варта, як ти з жінкою, сер, – обмацавши очима плескувату постать Міцька, каже циган.

А Міцько з куфайчини, з скісної кишені, запичьитану пачку гривнів циганови перед злодійкуваті очи – тиць.

– Видиш, ту я маю шістьсот гривнів. Кажи кілько, га? – І гроші назад у куфайку запхнув.

Циган пошолопався в дротавій бороді:

– Триста гривнюків, аби продати!

Міцько розгортає куфайку і береться міряти куртку. Циган до Міцька:

– Дай суда куфайку, я потримаю, а ти міряй.

Йой, не встиг Міцько вгорнути шкірянку, як циган з куфайков бабавх у базарне товпище – тікати. Я в гвавти! Та же у куфайці було 600 гривень! Цілий маєток!

– Міцьку, лапай злодія!

А Міцько регоче:

– Цигане! А грошей тобі не треба за шкірянку?! – І витігає з блюзки ту саму пачку гривень, що показував перед тим. – Бог ми’ за свідка, що я цигана не обмахлював. Він сам утік від грошей.

Я мало не умліла. Міцько роз’яснює обстановку:

– Кишені в куфайці – тілько й що назви – діри, то я через діру куфайки гроші упхав у кишеню піджака. Не такий я вже цибух, як сі циганови здало. Не сотворюй, Марійко-сонечко, інфарктної обстановки!

– Видиш, Міцьку, ти мене лущив, як фасолю, за то, що в тебе на 20 кишень лише їдна без дірок. А якби не діра у куфайці, то де би сі ті шість соток гривень спинило? А так і куртка на плечах, і гроші в кишені.

Так що, дорогі коханьита мужескої статі, не дуже єрепеньтеся, не сваріт своїх жінок, коли ваші кишені діраві, а сорочки без гудзиків. Бо, гі той казав, щось з того буде: як не рукави, то дуди.. На господарці все може пригодитися. І діра також.


(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS