Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 

Саночистка душі

Заболіла мене, коханьита, душа. Або щось у тому роді. Серце почало збиватися, як Міцько у великих арифметичних рахунках.

– В тебе, Марійко, запор біоенергії, вроки. Тебе треба продути, – радила місцева ворожбитка Богданка.

З того я файно посміялася. “Але, – гадаю собі, – якого фраса я маю мучитися, як від усього нині є лік”. Читала-м в одній мудрагельській газеті, що вже пробуют і голову трасплантувати. Ну, пересаджувати з слабого тіла на здорове. Щоправда, поки що лише удається докторам перша половина пересадки голови: обрізаніє. А мені не зможут якісь там вроки, запор душі зняти? За три хвилини можут і майтечки зняти, навіть не спеціалісти і ти того, як розказувала Анна Грижувата, не відчуєш”. Нині тих цілителителів, магів, ясновидців, контактерів, заряжателів душі і тіла – кишма-кишит...

Мого Міцька якийсь вузькоспеціалізований екстрасенс хотів позбавити потягу до “Екстри” і потягнув лише за оден сеанс 50 гривенків. По тім сеансі Міцька відкинуло від “Екстри”, але потігнуло до “Столичної”. Він знову до екстрасенса, а би справив блуда, а він йому просто в чоло: “Давай пятьдесять гривняків і тебе відлучу від цеї дурдилихи”. Я вже не захтіла. Чого доброго після того Міцька потягне на коньяк? Де я, слаба на ноги, годна на коньяки заробльити! Най уже ліпше п’є українську з перцем... Ну, самогонку, а перцю, я вже йому сама піддам. Як всиплю, то всиплю!

Врешті, поїхала я той запор душі лікувати, цяпоточки злоті мої, до п’ємонтового міста Львова, бо душа, то такий апарат, що не кожен з нев на периферії справиться. А моя душа, то взагалі є дуже складна апаратура, до неї без вищої освіти нема чого підступатися.

Пан Ізидор, так сі називав той ясновидець, пообзирав мене від ніг до голови і каже:

– У вас пробита аура. І через тото витікає позитивна енергія.

– О Господи, ще мені того бракувало!

– Ба, гірше. Через ту діру у вашу душу заліз сатана. Такий рогатий, що його трудно буде звідтам вигнати. Аби тельбухи не пошкодити. Але при божій помочі – спробуємо. Гоніть 50 долярів і будем гнати.

– А то що валютний сатана? Американський!? Не наш український? – вихопилося з мене. – І як я могла ауру пробити? Ну-ну-ну... Властиво, в мене аура може й пробита, бо я, прецінь, замужна женщина.

А він зовсім серйозно:

– У вас дуже ніжна аура, якби імпортна: тонка і делікатна. Якби-сьте ся роздігнули, то я би увидів де тота пробоїна. Але то ще буде коштувати... – і дивиться на мене, як голодний на ковбасу. – Но! В мене є асистент по аурі. Він дірки завулканізовує і карму відцентровує. Та перше возьмемся за рогатого.

Що-м мала робити? Вітігаю з свого бюстгальтерового грошосховища останні доляри, що-м тримала на чорну годину, і даю...

– Ізиди, сатано! З димом і чадом, з вітром. На ліси, болота, очерета, – хрестить і бубонить Ізидор. – Сатанище за плотище через дірище. Стулисі аурище і вище і нище. Фу-фу... Ізиди! Забирай свій хвостище... І шуруй відси!

Помежи тото “ізиди” плів-бубонів сім верст до небес та все пішки. Я мало не розреготаласі з того замовляння. Потім до мене:

– Глубоко віддихайте, аби сатанище віхопився, бо роги зачіпают!

Я як почала дихати, то аж в ліфчику урвалася шлейка.

– Всьо! чулись те, як трісло. То диявол викивався... Сеанс скінчився, – облизує губи чистильник тіла і душі. Та дивиться на годинник. – А теперка за кожну додаткову мінуту прийому або доляр, або п’ять гривень. Або...– Та й так апетитно зазирає мені в запазушшя, як Міцько в пулярес, коли його нечистий спокушує на сто грам. – Будем дірку латати?

“Ах ти пацьи невмиване!” – клену в думках Ізидора, бо відчуваю, що моя душа очистилася не від напастей, а лише від долярів. Він на кого мене має!? За льицту-останню? Та й до нього з ультиматом, аби мені звернув гроші... Аж ту із-за ширми виплуганився спеціаліст, видко, по дірах , таке колодище, ростом поверх двох метрів, побрите під лямпочку Ілліча, йде на мене, як пантера, й розтібає пасок на штанах. А хіба взнаєш нащо хлоп пасок розщібає: чи бити, чи... Ого, коханьита мої милі, зара буде по мої аурі... Я – нога до дверей без “дьикую-будьте здорові”... Добре, що з того вулканізаторщика портки спали, то він зашпортавсі і мені того було досить, аби втікнути. А то би-м була в роботі.

...Я переконаласі, що ясновидці, ворожбити, знахарі дуже спритно очищуют не душі людські від лукавого, й дірки в аурах зацировують, а наші з вами гаманці від гривень та долярів очищуют. І шукають собі на аурі сметани.

Коли я про оті свої мандри розказала сусідці Тер, то вона мені знаєте що оповіла? Каже: “Ти, Марійко, не до того звернуласі. Порьидні жінки йдут лікуватисі не до екстрасенса, а до – секстрасенса...” Якби вона знала всьо про мої відвідини Ізидора, то би сі вдарила в писок і не говорила дурниць. Але мовчу.


(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS