Автобіографія ::: Творчість ::: Контакти
 
 

Про іномарку і іношмарка

Тілько й прибутку з мого Міцька, що порожні флішки. Адіт, назбиралосі того добра ціла гора, кажу їму: «Де ти, холєрнику, того кілько набрав?» А він сі шкіри: «Я й сам не знаю де, бо я порожних флішок нігди не купував».

Ей, думаю, то чого я сі маю шпортати в склі, коли з того ще мож вішпігувати гроші. Набрала-м дві старі сумеги того скльичі та потепорила здавати... Я мик – сюди, тик – туди...

Ая, хоч розбий їх на голові тих приймачів, не берут! Аж мені уже руки нагризло тото ношені. То стала-м коло автобусної спинінки відпочити. Стою, глубоко дихаю у два боки... Бюст видно фест ходив, бо якійсь шмарок-іношмарок зарипів «Вольвом» і спинивсі. Відпирає дверці авта і запрошує сідати. Каже: «Ви така прикольна ляля, то я вас підкину хоть на кінець світа... Торби мечіт у багажник...»

«О, – думаю си, – що значит пристойний бюст і глубоке дихані». Ще-м сі раз переконала, що жінці мати вищої вгодованості грудь – велике діло. Сіла-м коло того двобортового бритоголового, розвалиласі, як дома на канапі, упиваюсі музиков “Взриватєлів”... Такі зриви, що хоч стій, хоть лігай. Благодать... Та раптово машина сі скомизила і ні взад, ні вперед. Молодик товче по педалях, шлякує. Прозиває іномарку: “Ах ти Юлька в томаті!” А далі каже: «Прошу паню, йдіть дозаду, піпхайте тачку, аби сі завела...»

Піпхайте, то піпхайте, я ще не таке пхала, тягнула. Як сі Міцько надудличит, то кидаю ‘го на плечі, і виношу з алкогольного поля бою в глибокі тили...

Йой, злоті мої, я не вспіла сі дотулити до бльихі іномарки, як машина зареве, як сі дьоргне, то я загальмувала грудьми на асфальті, декольте сі зробило аж до пупці. Поки я встала... Глип у той керунок, куди-м мала попихати іномарку, а то ні іношмарка, ні іномарки... лиш повно смроду від солярки...

Ото-м сі вірегочувала з тої оказії, коханьита!!! Ба, ньи, га?! Іношмарок хотів украсти мої торби, гадав собі, що вни набиті по вуха добрами, що я з тих торбеїв, котрі на базарах торгуют, то спеціально так зробив, щоб нажитися. О видите, а я не знала, як сі того скльи позбути, бо ми сі вже руки обривали.

Най тепер попробує він флішки здати... Я би конче хотіла видіти що з того получисі.


(с) 1993-2017, Іван Ярич, Всі права застережено
Зроблено: DOTLABS